В городищі гостей прийняли Толіма і ксьондз Калеб. Звістка про те, що якісь добрі люди привезли пана, блискавкою облетіла залогу. Та коли слуги побачили, яким вийшов з рук хрестоносців їхній пан, зірвалась така буря погроз і обурення, що якби в спиховських підземеллях знайшовся ще який-небудь хрестоносець, ніяка людська сила неспроможна була б врятувати його від страшної смерті.
Верхові «парубки» хотіли одразу сідати на коні, їхати на границю, схопити, скільки вдасться, німців і покласти їх голови до ніг свого пана, але Мацько вгамував їх, бо знав, що німці сидять по містечках і городищах, а сільська людність — це ті самі поляки, тільки що живуть вони під гнітом чужинців. Проте ні гомін, ні крик, ні скрипіння колодязних журавлів не розбудили Юранда, якого перенесли на ведмежій шкурі з воза в кімнату на ліжко. Коло нього залишився ксьондз Калеб, його давній друг, що любив Юранда, як рідного, й почав молитися, щоб Христос повернув нещасному очі, язика й руку.
Зморені подорожні, поснідавши, також пішли відпочивати. Мацько прокинувся вже геть після полудня і наказав слузі покликати Толіму.
Знаючи від чеха, що Юранд перед виїздом наказав усім коритися Збишкові й устами ксьондза віддав йому в спадщину Спихов, він звернувся до старого владним тоном:
—Я — дядько вашого молодого пана, і поки він не повернеться, управлятиму Спиховом.
Толіма схилив свою сиву, трохи подібну до вовчої голову і, приклавши долоню до вуха, запитав:
—Отже, ви, пане, шляхетний рицар з Богданця?
— Так,— відповів Мацько.— Звідки ти про мене знаєш?
—Тут вас дожидав і питав про вас молодий пан Збишко.
Почувши це, Мацько забув про свою поважність, схопився на ноги і крикнув: — Хіба Збишко в Спихові?
Був, пане. Два дні тому виїхав.
Боже мій! Звідки ж він прибув і куди поїхав?
—Прибув з Мальборга, по дорозі заїжджав у Щитно, а куди виїхав — не сказав.
Не сказав?
Може, сказав ксьондзові Калебові?
— Ой господи милостивий! Це ж ми розминулися!— б'ючи себе по стегнах руками, промовив Мацько. А Толіма приклав долоню й до другого вуха:
Як кажете, пане?
Де ксьондз Калеб?
У старого пана, коло його ліжка.
— Покличте його! Або ні... Я сам до нього піду. — Я його покличу! — сказав старий і вийшов. Але перш ніж він привів ксьондза, прийшла Ягенка.
—Иди-но сюди! Знаєш що? Два дні тому тут був Збишко.
Вона вмить змінилась на обличчі, а ноги в тісних смугастих холошах помітно затремтіли.
—Був і поїхав? — спитала вона схвильовано.— Куди?
— Два дні тому, а куди — може, ксьондз знає.
— Треба йти до нього! — рішуче сказала дівчина.
За якусь мить увійшов ксьондз Калеб. Гадаючи, що Мацько викликав його, щоб спитати про Юранда, він, не ждучи запитання, сказав; — Ще спить.
— Я чув, що тут був Збишко? —вигукнув Мацько.
—Був. Два дні тому як виїхав.
Куди?
Він і сам не знав... Шукати... Поїхав до жмудської границі, де зараз війна.
Ради бога, розкажіть, отче, все, що про нього знаєте!
Знаю тільки те, що чув від нього. Був він у Мальборзі, здобув там заступництво магістрового брата, який вважається у них найпершим рицарем. З його наказу Збишко може шукати по всіх замках.
Юранда і Дануську?
Так, але Юранда він не шукав, бо йому сказали, що той уже помер.
Розкажіть усе спочатку.
Зараз, нехай тільки віддихаюсь та опам'ятаюсь, бо повертаюся з іншого світу.
Як так з іншого світу?
З того світу, куди конем не доїдеш, а з молитвою дійдеш. Від ніг Ісуса Христа, якого я просив змилуватись над Юрандом.
Ви просили чуда?.. Маєте таку силу? — з великим зацікавленням спитав Мацько.
Я не маю ніякої сили, але її має спаситель, і коли він захоче, то поверне Юрандові й очі, і язика, і руку...
Якщо захоче, то, звісно, зробить,— відказав Мацько,— хоч ви й не про абищо просили.
Ксьондз Калеб нічого не відповів, може, тому, що недочув, бо очі у нього були якісь затуманені, видно, що він недавно справді щиро молився.
Ксьондз закрив обличчя руками і деякий час мовчав. Нарешті він стрепенувся, протер рукою очі і сказав:
Тепер питайте.
Яким чином Збишко сподобався самбійському війтові?
Він уже не війт самбійський...