Я повернувся тому,— відповів чех,— що мені наказав рицар Мацько. Мені хотілось на війну, але наказ є наказ. Рицар Мацько сказав мені так: «Повернешся, будеш оберігати згожелицьку панну й ждати від мене відомостей. Можливо, тобі доведеться відпровадити її в Згожелиці, бо сама вона, звісно, не повернеться».
Господи! Що ж сталося? Знайшлася Юрандова дочка? Невже Мацько поїхав не до Збишка, а за Збишком? Ти бачив її? Говорив з нею? Чому ж ти її не привіз, і де вона тепер?
Почувши цю зливу запитань, чех вклонився до ніг Ягенці і сказав:
Не гнівайтесь на мене, але я не можу одразу відповісти на всі ці запитання. Якщо ви не перебиватимете, то я відповім на них по черзі.
Гаразд! Знайшлася вона чи ні?
Ні, але стало точно відомо, що вона була в Щитні і що її вивезли кудись у східні замки.
А ми чого повинні сидіти в Спихові?
Ну, а якщо вона знайдеться?.. Тоді, ваша милость... Звісно, що не було б чого...
Ягенка замовкла, тільки щоки її запломеніли. А чех говорив далі:
Я думав і думаю, що ми не вирвемо її з пазурів тих псявір, проте все в руках господніх. Розкажу все з початку. Приїхали ми до Щитна, ну, гаразд. Рицар Мацько показав підвійтові листа Ліхтенштейна, а підвійт, який був замолоду його зброєносцем, на наших очах поцілував печать, гостинно прийняв нас і ні в чому не підозрівав. Він так нам довіряв, що коли б поблизу було трохи людей, то можна було б навіть узяти замок... Нам ніхто не перешкоджав бачитися з ксьондзом, ми говорили з ним дві ночі й узнали про незвичайні речі, що їх ксьондз довідався від ката.
Кат же німий.
Німий, але вміє все розказати ксьондзові на мигах, А ксьондз так його розуміє, ніби той говорить звичайною мовою. Дивне все те, що ми взнали, і, мабуть, тут був перст божий. Той кат одрубав Юрандові руку, вирізав язика й випалив око. Коли йдеться про чоловіка, то він не здригнеться ні перед яким катуванням, хоч би йому наказали рвати людину зубами. Але ніякими муками не можна його примусити здійняти руку на дівчину. І це тому, що в нього самого колись була єдина дочка, яку він дуже любив і яку хрестоносці...
На цьому Глава затнувся і не знав, як казати далі. Побачивши це, Ягенка зауважила:
— Що ви мені розказуєте про катову дочку!
Бо все це стосується справи,— відповів чех.— Коли наш молодий пан розбатував рицаря Ротгера, старий комтур Зігфрід мало не сказився. В Щитні говорили, що Ротгер був його син; ксьондз також підтвердив, що ніякий батько не любив так рідного сина, як він Ротгера, і задля помсти продав чортові душу, а кат це бачив! Зігфрід так розмовляв з убитим, як оце я з вами, а той то сміявся до нього з труни, то скреготав зубами, то з радості облизувався почорнілим язиком, що старий комтур обіцяв йому голову пана Збишка. А тому що не міг дістати пана Збишка, то наказав катувати Юранда, а потім його руку і язика вкинув у труну Ротгера, який став їх жерти...
Аж страшно слухати. Во ім'я отця, і сина, і святого духа, амінь! — промовила Ягенка.
Вставши, вона підкинула в камін трісок, бо вже зовсім звечоріло.
—Еге ж,— казав далі Глава.— Не знаю, як воно буде на страшному суді, бо все Юрандове має до нього повернутись. Та це не людського розуму діло. Кат усе це бачив. Отож, нагодувавши упиря людським м'ясом, старий комтур пішов за Юрандовою дочкою, бо той, мабуть, шепнув йому, що хотів би запити страву невинною кров'ю... А кат, котрий, як я казав, готовий на все, тільки не може знести дівочої кривди, вже перед цим засів на сходах... Ксьондз казав, що він несповна розуму, просто худобина, але коли йому треба, ніхто його не перехитрує. От він сів на сходах і чекає, а тут іде комтур. Він почув катове дихання, побачив, як блищать його очі і злякався, бо подумав, що то упир. А той кулачищем комтура в потилицю! Думав, що хребта йому переб'є, так що й знаку не буде, проте не вбив. Комтур знепритомнів і захворів зо страху, а коли видужав, то вже боявся зачіпати Юрандівну.
—Але він її вивіз?
— Вивіз її, а з нею забрав і ката. Він не знав, що той боронив Юрандівну, йому ввижалася якась надприродна сила — добра чи лиха. А в Щитні ката залишити не хотів. Мабуть, боявся його свідчень... Бо кат хоч і німий, та коли б діло дійшло до суду, міг би через ксьондза розказати, що бачив... Кінець кінцем ксьондз сказав рицареві Мацькові так: «Старий Зігфрід уже не знищить Юрандівни, бо боїться, а коли б наказав зробити це комусь іншому, то поки Дідеріх живий, він не допустить цього, тим більше, що вже раз врятував її».
—А ксьондз знає, куди її вивезли?
— Напевне не знає, але чув, що говорили про Рагнету — замок, який стоїть недалеко від литовської чи жмудської границі.