Як тільки почало світати, військо розділилося на два загони. З одним Скірвоїлло пішов в глиб країни назустріч тим рицарям, котрі вели підкріплення до. Готтесвердера, другий Збишко повів назад до острова, щоб перехопити військо, яке мало вийти назустріч. На небі займався погожий ясний день, а внизу бір, луги та. кущі були повиті густим туманом, який закривав від очей далину. Для Збишка і його людей це була сприятлива обставина, бо німці, йдучи від замка, не могли побачити їх здалека і вчасно ухилитися від бою. Молодий рицар був незмірно радий цьому і говорив до Мацька, що їхав поруч:
—В такому тумані легше зіткнутись, ніж побачити один одного, дай боже тільки, щоб він не розійшовся хоч до полудня.
Сказавши це, він поскакав наперед до сотників, щоб дати їм наказ, але незабаром повернувся і промовив:
—Скоро вийдемо на шлях, який іде від перевозу навпроти острова в глиб країни. Там заляжемо в гущавині й будемо їх чекати.
—Звідки ти знаєш про шлях? — запитав Мацько,
—Від тутешніх хлопів, яких у моєму загоні є кільканадцять. Це вони і проводять нас скрізь.
—А далеко від замка й від острова ми заляжемо? — За милю.
Це добре, бо коли б було ближче, вони могли б кинути на допомогу з замка кнехтів, а так не тільки не встигнуть, а й крику не почують.
Я вже про це подумав.
Подумав про одне, то подумай і про друге: якщо ті хлопи люди надійні, то вишли двох або трьох наперед, щоб перший, хто побачить німців, негайно дав нам знати.
І це вже зроблено.
Тоді скажу тобі ще щось. Накажи одній або двом сотням людей, щоб вони, як почнеться бій, не встрявали в нього, а відрізали дорогу до острова.
Це зроблено насамперед! — відповів Збишко.— Німці влізуть наче в пастку або в кліщі.
Почувши це, Мацько доброзичливо глянув на небожа. Він радий був, що Збишко, незважаючи на молоді літа, так добре розбирається в воєнній справі. Старий рицар усміхнувся і пробурмотів:
—Справжня наша кров!
А зброєносець Глава зрадів ще більш, ніж Мацько, бо для нього не було більшої втіхи, ніж бій.
Не знаю,— сказав він,— як битимуться оці наші люди, але йдуть тихо, не порушують порядку і, як видно, з великою охотою. Якщо той Скірвоїлло все добре обміркував, то жодна жива душа звідси не вийде.
Дасть бог, мало хто з них вирветься,— відповів Збишко.— Але я наказав брати якнайбільше полонених, а коли б трапився серед них рицар, то ні в якому разі не вбивати.
— Чого ж то так, пане? — спитав чех. Збишко відповів:
— Стежте й ви, щоб було так. Якщо рицар — гість, то він вештається по містах, по замках, бачить багато людей і знає багато новин, а якщо орденський, то й ще більше. Сказати по совісті, я й приїхав сюди, щоб схопити когось значнішого й потім зробити обмін. Один мені цей спосіб тільки й залишився... якщо взагалі залишився.
Він дав коневі остроги й виїхав наперед загону, щоб віддати останні розпорядження і разом з тим позбутися сумних думок, для яких не залишалося й часу, бо вибране для засідки місце вже було недалеко.
Чому молодий пан такий певний, що його дружина ще жива і перебуває в цих краях? — запитав чех.
Бо якщо Зігфрід не замордував її в Щитні одразу під гарячу руку,—відповів Мацько,— то напевне можна сподіватися, що вона ще жива. А якби він був її замордував, то щитнинський ксьондз не розказував би нам усього того, що чули ми і Збишко. Тяжка то річ навіть для пайжорстокішої людний підняти руку, на беззахисну жінку, а тим більш на невинну дитину.
Тяжка річ, але не для хрестоносця. А діти князя Вітольда?
Це правда, що в них вовчі серця, але правда й те, що в Щитні він її не вбив, а попрямував десь у цей бік і, може, сховав її тут у якомусь замку.
—Ех, якби вдалося здобути цей острів і замок!
— Ти тільки глянь на цих людей,— сказав Мацько.
—Певне! Певне! Але є в мене одна думка, яку я скажу молодому панові.
— Хоч би їх у тебе було й десять, списами мурів не розвалиш.
І Мацько показав на частокіл списів, якими була озброєна більша частина воїнів, потім запитав: