А не мучать вони її? — глухо спитав Збишко.
Скажу вашій милості щиру правду, що биття і крику не чув, але жалібний спів доводилось чути, іноді вона квилить, як птиця...
—Горе! — озвався крізь зціплені зуби Збишко. Але Мацько урвав дальші розпитування.
Ну, годі,— сказав він.— Тепер розкажи про битву. Ти бачив, як вони втікали і що з ними сталося?
Бачив,— відповів Сандерус,— і розкажу все, як було. Вони спочатку запекло билися, а як побачили, що оточені з усіх боків, стали думати, як їм вирватись. І рицар Арнольд, справжній велетень, перший розірвав коло і пробив таку дорогу, що нею пробрався і старий комтур з кількома людьми та ношами, прив'язаними між двома кіньми.
А хіба погоні не було? Як же так сталося, що їх не догнали?
Погоня була, але не могла нічого вдіяти, бо як тільки під'їжджала досить близько, рицар Арнольд обертався й бився з усіма. Борони боже кожного від сутички з ним, бо то чоловік такої страшної сили, що і з сотнею може битися. Тричі він так обертався і тричі зупиняв погоню. Люди, що були при ньому, всі загинули. Здається мені, що й сам він був поранений, і коня його поранили, але все ж залишився живий і дав можливість старому комтурові щасливо втекти.
Слухаючи Сандеруса, Мацько подумав, що той каже правду. Він згадав, що, починаючи від того місця, де Скірвоїлло бився з німцями, дорога на довгій відстані була вкрита трупами жмудинів, так страшно порубаних, ніби їх побила рука велетня.
Як же ти все це міг бачити? — спитав Сандеруса Мацько.
Бачив,— одказав бродяга,— бо вхопився за хвіст одного з тих коней, котрі везли ноші, і втікав разом з ними, поки не дістав копитом у живіт. Тоді я зомлів і таким чином опинився в руках вашої милості.
Справді, таке могло трапитись,— сказав Глава,— але ти дивись не збреши чого-небудь, бо погано тобі буде!.
Від того копита у мене й досі є знак,— відповів Сандерус,— хто хоче, може його побачити; але краще повірити на слово, ніж набратися гріха за недовір'я.
Хоч би ти й сказав інколи випадково правду, бути тобі в пеклі за продаж реліквій.
І вони почали за давньою звичкою шпигати один одного словами, поки Збишко не перебив їх:
—Ти ходив по цьому краю, отже, знаєш його. Скажи, які є поблизу замки і де, на твою думку, могли сховатися Зігфрід і Арнольд?
— Замків тут поблизу ніяких нема, тільки пуща, крізь яку недавно прорубано оцю дорогу. Сіл і сельбищ також нема, а що було, те самі німці попалили, бо тамтешні люди, котрі належать до того самого племені, що й тутешні, як тільки почалась війна, повстали проти хрестоносців. Я гадаю, пане, що Зігфрід і Арнольд зараз блукають по лісі й захочуть або повернутися туди, звідкіля прибули, або крадькома проскочити до тієї фортеці, до якої ми прямували перед цією нещасною битвою.
—Напевне, так воно і є! — сказав Збишко.
І він глибоко замислився. З його нахмурених брів і зосередженого обличчя легко було догадатися, з яким напруженням він думав. Але це тривало недовго. За хвилину підняв голову і сказав:
—Главо! Нехай коні і слуги будуть готові, зараз рушаємо в дорогу.
Зброєносець, який не мав звички питати про причини наказів, устав і, не кажучи ні слова, побіг до коней. Натомість Мацько витріщив на племінника очі й запитав:
— Е-е... Збишку! Куди ж це ти? Га?.. Як же так?.. Але Збишко відповів запитанням на запитання:
—А як ви думаєте? Невже це не мій обов'язок?
Старий рицар нічого не відповів. Здивування поступово згасло на його обличчі. Він разів кілька кивнув головою, нарешті глибоко зітхнув і сказав, наче відповідаючи самому собі:
—Ну, звісно... Нічого не вдієш!
І теж попрямував до коней. А Збишко звернувся до пана де Лорша і через мазура, який знав по-німецьки, сказав йому:
Я не можу вимагати від тебе допомоги проти людей, з якими ти служив під одним знаменом, тому ти вільний і можеш їхати, куди хочеш.
А я не можу тепер допомогти тобі мечем супроти моєї рицарської честі,— відповів де Лорш,— але скористатися волею теж не можу. Я залишаюсь твоїм бранцем на слово і з'явлюсь на виклик, коли ти забажаєш. Але в разі якоїсь пригоди пам'ятай, що Орден обміняє за мене будь-якого бранця, бо я належу не тільки до знатного, але й до заслуженого перед хрестоносцями роду.