Выбрать главу

І вони стали прощатися, поклавши за звичаєм один одному руки на плечі й цілуючись у щоки. Після цього де Лорш сказав:

Я поїду до Мальборга або до мазовецького двору, так що ти можеш мене знайти або в одному або в другому місці. Нехай твій посланець скаже мені лише два слова: Лотарінгія — Гельдерн.

Добре! — відповів Збишко.— Я зайду ще до Скірвоїлла, щоб він дав тобі значок, який жмудини шанують.

І Збишко пішов до Скірвоїлла. Старий вождь дав йому значок і не чинив ніяких перешкод проти від'їзду, бо знав, у чому річ, любив Збишка, був йому вдячний

за останню битву, а до, того ж не мав ніякого права затримувати іноземного рицаря, який прийшов сюди, з власного бажання. Подякувавши Збишкові за значну послугу, він дав йому на дорогу харчів, які могли придатися в спустошеній країні, і провів з побажанням зустрітися ще колись в якійсь важкій і остаточній битві з хрестоносцями.

Збишко дуже поспішав, усе робив, наче в гарячці. А коли прийшов до почту, все було готове. Серед людей він застав і дядька Мацька, вже на коні, в кольчузі і з шоломом на голові. Підійшовши до нього, Збишко

сказав:

— То й ви ЇД'вте зі мною?

— А що ж мені робити? — трохи сердито промовив Мацько,

Збишко нічого на це не сказав, тільки поцілував залізну рукавичку дядька, сів на коня, і всі рушили.

Сандерус також їхав з ними. Дорогу до бойовиська всі знали добре, а далі він мав бути провідником. Розраховували й на те, що як натраплять десь у лісі на місцевих хлопів, то вони допоможуть їм у переслідуванні старого комтура й отого Арнольда фон Бадена, про нелюдську силу й хоробрість якого так багато розказував Сандерус.

XXII

До бойовиська, де Скірвоїлло побив німців, їхати було легко, бо всі знали дорогу. Вони дісталися туди незабаром і поспішили якнайшвидше проїхати далі через нестерпний сморід від непохованих трупів. Проїжджаючи, вони сполохали величезні зграї вовків, круків та галичі, потім почали шукати на дорозі слідів. І хоч дорогою недавно пройшов цілий загін, однак бувалий Мацько легко знайшов на втоптаній землі відбиток величезних копит, що йшли в зворотному напрямку, і став пояснювати менш досвідченій в воєнній справі молоді:

— На щастя, після битви не було дощу. Дивіться: Арнольдів кінь, що носить великого чоловіка, і сам мусить бути великий. Причому не трудно зміркувати, що, втікаючи скоком, він повибивав глибші ямки, ніж тоді, коли їхав у цей бік ступою. Дивіться, хто не сліпий, як на вологій землі знати підкови! Дасть бог, вислідимо псявір, аби тільки вони раніш не сховалися де-небудь за мурами.

Сандерус казав,— відповів Збишко,— що тут поблизу немає замків, і так воно й є, бо цей край хрестоносці зайняли недавно і не встигли його забудувати. То де ж їм сховатися? Хлопи, які тут жили, перебувають у Скірвоїлла в таборі, бо це такий самий народ, як і жмудини... Села, як казав Сандерус, самі німці попалили, а жінки з дітьми поховалися в лісових хащах. Якщо не будемо шкодувати коней, то доженемо їх.

Коней треба шкодувати, бо коли нам навіть пощастить, то потім в них буде наш порятунок,— сказав Мацько.

Рицаря Арнольда,— втрутився Сандерус,—у битві хтось ударив келспом у спину. Він на це не зважав і згарячу бив та вбивав, але потім йому, мабуть, стало погано, бо так завжди буває, що спочатку байдуже, а потім болить. Через це їм не можна дуже швидко втікати, а може, треба буде й відпочивати.

Ти казав, що з ними нема ніяких людей? — запитав Збишко.

— Є тільки двоє, котрі везуть між сідлами ноші, а крім них рицар Арнольд і старий комтур. Було їх чимало, та жмудини, догнавши, повбивали їх.

Ми зробимо так,— сказав Збишко,—Тих людей, котрі їдуть з ношами, пов'яжуть наші слуги, ви, дядьку, схопите старого Зігфріда, а я вдарю на Арнольда.

Ну,— сказав Мацько,— з Зігфрідом я впораюсь, бо, хвалити бога, сила в кістках ще залишилась! Але ти на себе не дуже надійся, бо той Арнольд, мабуть, справді велетень.

Овва! Побачимо! — відказав Збишко.

Дужий ти, дужий, цього я не заперечую, але є й дужчі за тебе. Хіба ти забув про тих рицарів, котрих ми бачили в Кракові? Пана Повалу з Тачева ти подужав би? А пана Пашка Злодія з Біскупиць, а тим більше Завішу Чорного? Га? Не дуже задавайся та дивись добре.

Ротгер теж був не з хирлявих,— буркнув Збишко.

—А для мене знайдеться робота? — запитав чех. Але Мацько не відповів нічого, бо думав про щось