Выбрать главу

І, стискаючи немов залізними кліщами Збиткову руку, Мацько заговорив суворим голосом:

Опам'ятайся! Помста від тебе не втече, а ти ж пасований рицар. Як же так? Будеш колоти зв'язаного бранця? Данусі цим не поможеш, а тобі що від цього? Нічого, тільки ганьба. Скажеш, що королям і князям не раз доводилось убивати бранців? Так, але не в нас! До того ж, що минається їм, те не минеться тобі. Вони мають королівства, міста, замки, а що маєш ти? Рицарську честь. Той, хто не дорікне їм, плюне в очі тобі. Опам'ятайся, ради бога! Настало мовчання.

—Пустіть,— похмуро повторив Збишко,— не заколю я його.

—Ходімо до вогню, порадимось.

І Мацько взяв його за руку й повів до багаття, що його слуги розпалили коло смолярних куп. Сівши там, Мацько трохи подумав і сказав:

—Згадай ще й те, що ти обіцяв віддати цього старого собаку Юрандові. А він помститься йому й за свої, і за Данусині муки! Він йому віддячить, не бійся! Ти повинен принести Юрандові цю радість. Вона йому належить. Те, чого не можна робити тобі, можна буде Юрандові, бо він не взяв бранця, а дістане його від тебе в подарунок. Він зможе без ганьби й без осуду хоч і шкуру з нього злупити, розумієш мене?

—Розумію,— відповів Збишко.— Ваша правда.

—Видно, що до тебе повертається розум. Якби тебе й далі спокушав диявол, то пам'ятай і те, що ти викликав Ліхтенштейна та інших хрестоносців, а коли б ти зарубав безборонного бранця та коли б про це розголосили слуги, ні один рицар не прийняв би твого виклику, і мав би рацію. Боже борони! Нам і так не бракує нещастя, то нехай хоч ганьби не буде. Краще давай подумаємо, що нам тепер робити.

—Радьте! — сказав юнак.

— На мою думку, треба зробити так: оту змію, котра була при Данусі, можна б знищити, але не личить рицарям бруднити руки жіночою кров'ю, тому віддамо її князеві Янушеві. Вона витворяла всяке лихо ще в лісовому палаці в присутності князя й княгині, то нехай її судить мазовецький суд, і якщо її не колесують, то хіба захочуть образити божу справедливість. Поки не знайдемо якоїсь іншої жінки, котра могла б доглядати Данусю, доти буде потрібна ця змія, а потім прив'яжемо її коневі до хвоста. А тепер нам треба якнайшвидше дістатися до мазовецьких лісів.

Тільки не зараз, бо ніч. Може, дасть бог, завтра й Дануся опам'ятається.

Та й коні нехай добре відпочинуть. На світанку вирушимо.

Дальшу розмову їм перебив голос Арнольда фон Бадена, який, лежачи віддалік на спині, прив'язаний вподовж до власного меча, став щось вигукувати понімецьки. Старий Мацько встав і пішов до нього, але не міг як слід зрозуміти його мови і почав шукати очима чеха.

Проте Глава не міг зараз прийти, бо був зайнятий іншим ділом. В той час, коли Збишко з Мацьком розмовляли коло багаття, він підійшов до орденської служки і, вхопивши її за комір та струснувши, як грушу, сказав:

—Слухай, суко! Підеш до хати й вимостиш для пані постіль із шкур, але перед тим одягнеш її в свою хорошу одежу, а сама приберешся в те лахміття, в якому ви її водили... трясця вашій матері!

І, не мігши вгамувати наглого гніву, він так струсонув нею, що їй аж очі полізли на лоб. Він, може, був би скрутив їй в'язи, якби не знав., що вона ще буде потрібна, тому нарешті пустив її і сказав:

—А потім вибереш для себе гілляку.

Вона в розпачі схопила чеха за коліна, а коли він відштовхнув її ногою, подхопилась, побігла до хати й, кинувшись Данусі в ноги, заверещала:

—Захисти мене! Не дай скривдити!

Але Дануся тільки приплющила очі, і з уст її пролунав звичний уривчастий шепіт:

—Боюся! Боюся! Боюся!

Далі вона зовсім заціпеніла, як це було завжди, коли до неї наближалася служка. Проте далася роздягти себе і вбрати в нову одежу. Служка, вимостивши постіль, поклала на неї Данусю, немов дерев'яну або воскову ляльку, а сама сіла коло вогнища, боячись вийти з нума.

Незабаром увійшов чех і, звернувшись до Данусі, сказав:

— Ви серед друзів, пані. Во ім'я отця, і сина, і святого духа, спіть спокійно.

Він перехрестив її, а далі, не підвищуючи голосу, щоб її не налякати, сказав служці:

—Ти полежиш зв'язана за порогом, але якщо наробиш крику і злякаєш пані, то я зараз же скручу тобі в'язи. Вставай і йди.

Вивівши служку з хати, він міцно зв'язав її, як обіцяв, потім пішов до Збишка.

— Я сказав одягти пані в нову одежу, що була на тій ящірці,— сказав чех.— Постіль постелена, і пані спить. Найкраще вам,щане, до неї не йти, щоб вона не перелякалася. Дасть бог, завтра, як відпочине, прийде до пам'яті, а тепер і вам треба подумати про їжу тавідпочинок.

— Я ляжу коло порога, — відповів Збишко.

—То я відтягну ту суку вбік, до того трупа з рудими патлами, а ви повинні попоїсти, бо попереду у вас трудна дорога.