Выбрать главу

В першу хвилину він навіть забув про своє горе і, стискаючи руку Повали з Тачева, з радістю говорив йому:

—Вам, а не кому іншому, я маю дякувати за це. Вам, вам!

Почасти мені,—відповів Повала,—а почасти тутешній княгині, але найбільше нашому милостивому королю. Піди ж зараз та вклонися йому в ноги, щоб він не вважав тебе невдячним.

Я готовий за нього загинути, клянусь богом!— вигукнув Збишко.

XXXII

Зустріч на віслянському острові Рацьонжі, на яку король виїхав після свята божого тіла, відбувалася при несприятливих прикметах і не привела до згоди і розв'язання різних питань. Лише через два роки на тому самому місці була проведена друга зустріч, на якій король одержав назад Добжинську землю разом з Добжинем і Бобровниками, зрадливо віддану князем Опольським в заставу хрестоносцям. Ягелло прибув на зустріч дуже роздратований обмовою, яку хрестоносці поширювали про нього в західних дворах і навіть у Римі, і гнівний на несумлінність Ордену. Магістр не хотів провадити переговорів про Добжинь, і робив це навмисне. І він сам, і орденські сановники щоденно повторювали полякам: «Війни ні з вами, ні з Литвою ми не хочемо, але Жмудь — наша, бо нам віддав її сам Вітольд. Обіцяйте, що не будете йому допомагати, то війна з ним скінчиться скоро, а тоді й будемо говорити про Добжинь, і ми зробимо вам великі поступки». Але розумні й досвідчені королівські радники, знаючи брехливість хрестоносців, не давали себе одурити: «Якщо зросте ваша могутність,—відповідали вони магістрові,—то збільшиться й ваша зухвалість. Ви кажете, що до Литви вам немає ніякого діла, а проте хочете посадити Скіргелла на Вітольдів престол. Але ж бог з вами, адже це дідизна Ягелла, і тільки він один може настановити князем у Литві, кого сам схоче. Отож опам'ятайтеся, щоб наш великий король не покарав вас!» Магістр відповів на це, що коли король є справжнім владарем Литви, то нехай накаже Вітольдові припинити війну і повернути Орденові Жмудь, інакше Орден змушений буде напасти на Вітольда там, де йому легше можна завдати поразки. Таким чином суперечки тривали з ранку до вечора, немов у зачарованому колі. Не бажаючи давати Орденові ніяких зобов'язань, король все більше нетерпеливився і казав магістрові, що якби Жмудь була щаслива під владою хрестоносців, то Вітольд і пальцем не ворухнув би, бо в нього не було б ні приводу, ні причини. Магістр був чоловіком спокійним і краще за інших хрестоносців враховував могутність Ягелла, тому намагався не зважати на нарікання деяких надто гордих та запальних комтурів, не шкодував похвальних слів і часом навіть удавав з себе покірного. Але й у цій покорі інколи вчувалися приховані погрози, через те переговори не давали ніяких наслідків. Обговорення важливих питань незабаром припинилося, і вже другого дня розглядалися тільки другорядні справи. Король гостро напав на Орден за утримання розбійницьких банд, за приграничні напади та грабежі, за викрадення Юрандівни і малого Яська з Креткова, за вбивства кметів і рибалок. Магістр відмовлявся, викручувався, присягався, що все це було вчинено без його відома, і в свою чергу докоряв за те, що поганам-жмудинам допомагали не тільки Вітольд, а й польські рицарі, навівши за приклад Мацька з Богданця. На щастя, король уже знав від Повали, чого рицар з Богданця шукав у Жмуді, і зміг відповісти на цей закид. Це було тим легше зробити, що в його почті був Збишко, а в магістровім обидва фон-Бадени, які прибули сюди, сподіваючись побитися з поляками на герці.

Та з цього нічого не вийшло. В тому разі, коли б діло пішло добре, хрестоносці мали намір запросити великого короля до Торуня і влаштувати там на його честь кількаденні змагання та учти, але тому що переговори були невдалі й викликали обопільну неприязнь і озлоблення, всім було не до розваг. Рицарі тільки в ранкові години потроху мірялись силою і спритністю, та й то, як сказав веселий князь Ямонт, німцям воно було не до смаку, бо Повала з Тачева виявився дужчим на руку за Арнольда фон Бадена, Добек з Олесниці спритнішим за всіх у змаганнях на списах, а Лис з Торговиська — у стрибках через коня. Користуючись з нагоди, Збишко порозумівся з Арнольдом фон Баденом про викуп. Пан де Лорш, як граф і знатний рицар, дивився на Арнольда звисока і заперечував проти викупу, беручи все на себе. Проте Збишко вважав, що рицарська честь зобов'язує його заплатити умовлену кількість гривень, і хоч сам Арнольд пропонував зменшити ціну, він не прийняв ні цієї знижки, ні посередництва пана де Лорша.