З такою ж думкою дивилися на неї не тільки Повала з Тачева і Збишко, який бував уже тут і раніш, але й набагато більш тямущий за них Зиндрам з Машковиць. І коли він дивився на цей збройний солдатський мурашник, обрамований баштами й потужними мурами, обличчя його хмурніло, а в пам'яті мимоволі поставали горді слова, якими хрестоносці колись погрожували королю Казімірові:
«Наша сила більша, і якщо ти не поступишся, то ми будемо переслідувати тебе своїми мечами до самого Кракова».
Тимчасом замковий комтур повів рицарів далі, до Середнього замка, в східному крилі якого були кімнати для гостей.
Мацько і Збишко довго стояли обнявшись, бо любили один одного завжди, але за останні роки спільні пригоди й нещастя зміцнили цю любов ще більше. Тільки глянувши на небожа, старий рицар зрозумів, що Данусі вже нема на світі, тому ні про що не питав,, тільки все дужче стискав юнака в обіймах, бажаючи силою цих обіймів показати йому, що він не круглий сирота і що в нього є ще близька жива душа, готова розділити з ним недолю.
Коли смуток і горе трохи спливли сльозами, Мацько через деякий час сказав:
Невже вони знову вирвали її, чи вона вмерла у тебе на руках?
Вмерла у мене на руках під самим Спиховом,— відповів юнак.
І він почав розказувати, як і що саме було, перериваючи слізьми й зітханнями розповідь, а Мацько уважно слухав, також зітхав і нарешті знову почав розпитувати:
А Юранд ще живий?
Юранда я залишив ще живим, але йому недовго жити і, мабуть, я його вже не побачу.
То, може, краще було б тобі не виїжджати?
Як же я міг залишити вас тут?
На кілька днів раніше чи пізніше —хіба не однаково!
Збишко уважно подивився на Мацька і сказав:
Ви й так, мабуть, тут хворіли? Немов з хреста зняті.
Хоч сонце на землі і гріє, але в підземеллі завжди холодно й вогко, бо тут круг замка скрізь вода, Я думав, що зовсім запліснявію. Дихати там теж нема чим, і від усього цього у мене знов відкрилась рана — ота, знаєш... з якої в Богданці від бобрового жиру залізяка вилізла.
Пам'ятаю,— сказав Збишко,— ми ж за тим бобром з Ягенкою ходили. То ці псявіри держали вас тут у підземеллі?
Мацько кивнув головою і відповів:
—Правду кажучи, вони ставились до мене вороже, і мені вже було погано. Тут сильно лютують на Вітольда і жмудинів, а ще більше на тих із нас, котрі їм допомагають. Даремно я розказував, чого ми пішли до жмудинів. Вони були б зітнули мені голову, і коли не зробили цього, то тільки через те, що пошкодували викупу, бо, як ти сам знаєш, гроші їм миліші за помсту. До того ж вони хотіли мати в руках доказ, що король посилає поляків поганам на допомогу. Що нещасні жмудини просять хрещення, тільки не з рук хрестоносців, це знаємо ми, котрі там були, але хрестоносці удають, ніби не знають, і паплюжать їх при всіх дворах, а разом з ними й короля.
Тут Мацька напала задишка, так що він мусив на деякий час замовкнути, і, тільки відкашлявшись, став розказувати далі:
Може, я був би й захирів у підземеллі. Правда, за мною обставав Арнольд фон Баден, якому також не хотілося втратити викупу, Але він серед, них не користується ніякою пошаною, і вони називають його ведмедем. На щастя, від Арнольда про мене довідався де Лорш і одразу наробив великого репету. Не знаю, чи розказував він тобі про це, бо він звичайно приховує свої добрі вчинки... На нього тут зважають, бо один з де Лоршів посідав колись в Ордені високі посади, а цей — знатного роду і багатий. Він сказав їм, що сам є нашим бранцем, і коли б мене тут узяли за горло, або коли б я захирів з голоду й від вільгості, то ти б йому зітнув голову. До того ж він загрожував капітулові, що розкаже по західних дворах, як хрестоносці поводяться з пасованими рицарями. Вони аж злякалися й забрали мене в лазарет, а там і повітря, і страва ліпші.