Він звернувся до Збишка:
—Збишку, скажи поставити на стіл те вино, що нам прислали. Сідайте, ваші мосці, й розказуйте, бо кращого зілля на мою хворобу ще ніякий медик не вигадав.
Збишко, також дуже, зацікавлений, сам поставив на стіл дзбанок з вином і кубки. Всі посідали круг стола, і пан з Машковиць почав говорити:
Укріплення— це ніщо, бо що збудоване людськими руками, те людські руки здолають і зруйнують. Знаєте, що скріплює цеглу? Вапно! А що скріплює, людей? Любов.
Боже мій! Ваші слова — як мед! — вигукнув Мацько.
Зиндрамові сподобалась ця похвала, і він говорив далі:
— З тутешніх людей — той має у нас в полоні брата, той сина, той якогось родича, зятя або когось іншого. Приграничні комтури наказують їм ходити в наші краї розбоєм, і не один з них поліг та не одного наші схопили. Але тут уже люди дізналися про угоду між королем і магістром із самого ранку стали приходити до нас повідомляти імена полонених, які. наш писар заводив у список. Насамперед прийшов тутешній бондар, заможний городянин, німець, який має свій будинок у Мальборзі. Після всього він сказав нам так: «Коли б я міг прислужитися чим-небудь вашому королю і королівству, то не тільки майно, а й голову віддав би». Я відправив його, гадаючи, що то юда. Але потім приходить світський ксьондз з-під Оливи, просить про брата й каже так: «Чи це правда, пане, що ви підете на наших прусських владарів війною? Бо мусите знати, що весь тутешній народ, коли проказує з молитви слова: «Хай прийде царство твоє», то має на думці вашого короля». Були потім з просьбою за своїх синів два шляхтичі, які сидять на денних землях коло Штума, були купці з Гданська, були ремісники, був один, котрий виливає в Квідзині дзвони, було багато різних людей, і всі говорили те саме.
Тут пан з Машковиць замовк. Він устав, виглянув за двері, чи ніхто не підслухує, і, повернувшись, докінчив трохи стишеним голосом:
—Я довго розпитував про все. Хрестоносців ненавидять у всій Пруссії і князі, і шляхта, і городяни, і кмети. І ненавидить їх не тільки той народ, що говорить нашою або прусською мовою, а навіть німці. Хто змушений служити, той служить, але кожному чума миліша за хрестоносця. Он воно як...
—Так, але яке це має відношення до могутності хрестоносців? — занепокоєно спитав Мацько.
Зиндрам провів рукою по своєму могутньому лобі, трохи подумав, ніби шукаючи порівняння, нарешті усміхнувся й запитав:
Ви билися коли-небудь на герці?
Звичайно, і не раз,— відповів Мацько.
— То як ви гадаєте: чи не звалиться з коня при першій же сутичці хоч би й найдужчий рицар, у якого підрізані попруги й стремена?
Звісно, що звалиться!
Ну, от бачите: Орден і є такий рицар.
—Їй-богу! — вигукнув Збишко.—Мабуть, і в книжці луччого не вичитаєш!
А Мацько аж схвилювався і сказав трохи тремтячим голосом:
—Бог вам віддячить. На вашу голову, пане, зброяреві, певно, доводиться робити окремий шолом, бо готового на неї ніде не знайдеш.
Мацько і Збишко збиралися виїхати з Мальборга негайно, але того дня, коли Зиндрам з Машковиць так підбадьорив їх, вони не виїхали, бо в Високому замку на честь послів і гостей був влаштований обід, а потім вечеря, куди як королівський рицар був запрошений Збишко, а разом з ним і Мацько. Обід відбувався в вузькому колі запрошених, в пишній головній трапезній з десятьма вікнами й радіальним склепінням, яке, в результаті незвичайного архітектурного задуму, трималося тільки на одній колоні. Крім королівських рицарів, з іноземців за столом були тільки граф швабський та граф бургундський, котрий хоч і був підданим багатих владарів, приїхав, однак, позичати від їх імені в Ордену гроші. З місцевих поруч з магістром сиділи чотири сановники, прозвані стовпами Ордену, — великий комтур, роздавач милостині, одежничий і підскарбій. П'ятий стовп, тобто маршалок, перебував у той час у поході проти Вітольда.
Незважаючи на те, що Орден виконував обітницю убогості, їли з золотого й срібного посуду, а запивали мальвазією, тому що магістр хотів засліпити блиском польських послів. Страв було дуже багато, і частували послів старанно, проте всі почували себе зв'язаними через те, що трудно було підтримувати розмову, а до того ж треба було зберігати серйозність. Натомість вечеря в величезній орденській трапезній (Convents Remter) була набагато веселіша, тому що на неї зібрався увесь конвент і всі ті гості, котрі не встигли ще вирушити з військом маршалка проти Вітольда. Веселощів не порушила жодна суперечка, жодна сварка. Правда, іноземні рицарі, знаючи, що їм колись доведеться зіткнутися з поляками, дивилися на них неприязно, але хрестоносці заздалегідь попередили їх і дуже просили поводитись спокійно, щоб в особі послів не образити короля й ціле королівство. Проте хрестоносці не могли обійтися без підступу навіть у цьому попередженні, наполягаючи на запальності поляків: «За кожне необережне слово вони одразу вирвуть бороду або штрикнуть ножем». І гості були потім здивовані добродушністю Повали з Тачева і Зиндрама з Машковиць, а догадливіші зміркували, що не звичаї польські брутальні, а язики хрестоносців злостиві й отруйні.