Над їх головами повтикали в землю здобуті знамена— геть усі!! Вечірній вітер то звивав, то розгортав барвисті полотна, і вони шелестіли, немов присипляючи полеглих. Вдалині, в світлі вечорової зорі, видно було литовські загони, які тягли здобуті гармати; хрестоносці вперше використали їх у польовій битві, але вони не заподіяли переможцям ніякої шкоди.
На пагорку біля короля скупчились найвизначніші рицарі і, важко дихаючи, дивились на знамена й на трупи, що лежали коло їх ніг, як дивляться стомлені женці на зжаті і зв'язані снопи. Тяжкий то був день, і страшні то були жнива, але тепер наставав великий радісний божий вечір.
І незмірне щастя осяяло обличчя переможців, всі розуміли, що то був вечір, який клав край стражданням і трудам не тільки цього дня, а й цілих століть.
А король, хоч і розумів, якої величезної поразки заподіяно німцям, однак здивовано поглядав у простір і нарешті, спитав:.
— Невже тут лежить увесь Орден? Підканцлер Миколай, який знав пророцтво святої
Бригіди, відповів:
— Настав час, коли їм вибито зуби й відтято праву руку!!!
Потім він підняв руку і почав хрестити не тільки тих, що лежали поблизу, але й усе поле між Грюнвальдом і Танненбергом. В яскравому світлі вечорової зорі і в чистому після дощу повітрі виразно видно було величезне, димуче, криваве бойовисько, наїжачене уламками списів, рогатин, кіс, стосами кінських і людських трупів, серед яких стирчали мертві руки, ноги, копита, — і це скорботне поле смерті з десятками тисяч трупів тяглеся далі, ніж могло сягнути людське око.
По цьому незмірному кладовищу сновигала челядь, збираючи зброю та знімаючи панцери з полеглих.
А вгорі, на червоному небі, вже вихрили і кружляли зграї ворон, круків та орлів, голосно каркаючи і радіючи із здобичі.
Біля ніг короля лежав не тільки віроломний Орден, — уся німецька могутність, яка досі заливала хвилею нещасні слов'янські країни, розбилася в той день спокутування об польські груди.
Слава ж тобі, велика, свята минувшино, слава тобі, жертовна кров, слава і честь на віки вічні!
Мацько і Збишко повернулись до Богданця. Старий рицар жив ще довго, а Збишко в розквіті сил і здоров'я діждався тієї щасливої хвилини, коли через одну браму виїжджав з Мальборга з слізьми на очах магістр хрестоносців, а через другу, на чолі війська, в'їжджав польський воєвода, щоб ім'ям короля і королівства взяти в володіння місто й цілу країну аж до сивих хвиль Балтики.
Сенкевич Г. Хрестоносці.
Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1960.
Переклад з польської Степан Ковганюк
Скановано проектом польсько-українського електронного словника fealsoft.com