ХРИСТИНА: Ви теж геть з моїх очей!
Аксель виходить.
КАРЛ ҐУСТАВ: Якщо забажаєш мене бачити — я прийду. Прийду навіть раніше, ніж ти закінчиш вимовляти моє ім’я. Я боротимуся за твої найдорожчі бажання! Якщо потрібно, я навчуся говорити про астрологію і фізику. Я складатиму для тебе вірші. Хочеш, я задушу твою матір?
Він виходить.
ХРИСТИНА (до Ебби): Я забороняю вам плакати! Це не ваша печаль. (Ебба обіймає її, щоб утішити.) Як ви смієте? (Вона відштовхує Еббу, та падає на коліна, б’ється лобом об землю.) Ви забули, хто я?
ЕББА: Я думала...
ХРИСТИНА: Що ви думали?
ЕББА: Ніжність? Дружба?
ХРИСТИНА: Слова, сказані в хвилину слабкості!
ЕББА: Ви захищаєте мене від присутніх, а за мить принижуєте мене? Раз — і я улюблениця долі? Раз — і найнещасніша у світі? Іноді мені здається, ви плутаєте мій обов’язок бути вам відданою з іншим почуттям. А іноді в мене таке враження, що це я все плутаю.
ХРИСТИНА: Місце і час обрані невдало.
ЕББА: Ви вимагаєте від мене бути рівною вам і вашою служницею водночас. Я роблю речі, які сильніші від мене. Речі, які змінюються під впливом сил, яких я не розумію. У мене з’явилися думки, що не відповідають моїй природі. Якщо королева каже: «Будьмо друзями!», я можу бути тільки другом для неї. І якщо мій друг страждає, то я страждаю разом із ним.
ХРИСТИНА: Не тіште себе надією, графине, що та мить затьмарення щодо вас дає вам право поводитися таким чином. Відтепер ви повинні усвідомити, що ви лише гарна прикраса — і цього достатньо. І мадам, моя мати, мала рацію лише в одному: у цій сукні ви виглядаєте, як повія. (Ебба виходить. Декарт наближається до Христини.) Бажання задушити свою матір — посилання, яке передали мої очі моїй душі, яка своєю чергою вирішила, що така дія була б слушною. Вона віддала наказ моїм рукам зробити це. Зробити жорстоко. А я не зробила. О, зад Господній, я не зробила цього!
ДЕКАРТ: Виваженість взяла гору завдяки свободі свідомості, найблагороднішій з тих рис, які притаманні нам. Ви використали власну свободу волі. Як і у разі кохання, існує й два види ненависті. Одна, яку ми називаємо просто ненавистю, стосується речей, поганих для душі. Інша ж, та, яку ми звемо жахом, стосується не просто поганих, а бридких для душі речей.
ХРИСТИНА: Я ненавиджу свою матір, яка нажахана мною.
ДЕКАРТ: Повинен залишити вас.
ХРИСТИНА: Не припиняйте ваші досліди. Я прослідкую, щоб для вас знайшли трупи.
ДЕКАРТ: На добраніч, Ваше Величносте.
Декарт виходить. Христина остаточно знесилена. Пауза. Вона помічає Шаню. Той робить відповідне обличчя.
ХРИСТИНА: Ви були тут? Залиштеся! Залиштеся! Поговорімо про торгівлю!
ШАНЮ: Вибачте?
ХРИСТИНА: Так. Поговорімо про торгівлю! Про доходи! Поговорімо про багатство!
ШАНЮ: Ніч надворі, Ваше Величносте.
ХРИСТИНА: Адже підприємництво боїться денного світла.
ШАНЮ: Перспектива довготривалого миру відкриває перспективи для комерції.
ХРИСТИНА: Я хочу, щоб ви мали змогу першим отримати зиск від наших проектів розвитку. Ми побудуємо дороги. На північ. Скрізь побудуємо дороги. Цими безплідними землями користуються лише кози й вовки. Наші шахти багаті. Ми їх зробимо глибокими. Наші ліси невичерпні. Ми спиляємо їх під корінь. Наші ріки могутні, ми загнуздаємо їх млинами з гігантськими лопатями. Для добра мого народу. Так, для добра мого народу!
ШАНЮ: Ваше місце не тут!
ХРИСТИНА: Що?
ШАНЮ: Ваше місце не тут! Ваші ідеї — аж надто просвітлені й сучасні. Ваш дух — зашвидкий і занадто кипучий.
ХРИСТИНА: Викладайте все, що маєте на думці, все до останнього. І як ви полюбляєте казати: згідно з протоколом, ця розмова ніколи не відбулася.
ШАНЮ: Ваші реформи сміливі, але тут їх ніхто не сприймає серйозно. І я маю мовчати? Ви не зможете розквітнути у кайданах, які одягнув на вас Лютер. Життя в них руйнує сірість, щоб отримати чорноту. І я маю мовчати? А що вже казати про ваше оточення? Кожен бажає бачити вас під владою самця й бажано вагітною. І я маю мовчати? Сьогоднішній Рим — місце безмежних можливостей. Зведення Собору святого Петра викликало велике збурення. Найкращі уми і найпрогресивніші митці зустрічаються там.
ХРИСТИНА (бліда, як крейда): Коротше, пане.
ШАНЮ: Риму потрібна королева...
ХРИСТИНА: У Рима є папа.
ШАНЮ: Риму потрібна королева-діва.
ХРИСТИНА (різко обриває його): І хто підходить для цього краще за доньку солдата Лютера? Що може бути кращим для дискредитації поступу протестантської віри за зречення однієї з його найзнаменитіших доньок? Пане, вважатимемо, що ця розмова не тільки ніколи не відбулася...