ХРИСТИНА: І тоді я не буду зобов’язана брати шлюб?
ШАНЮ: Не будете.
ХРИСТИНА: Буду вільна у своєму пересуванні?
ШАНЮ: Ви будете вільними у своїх публічних діях.
ХРИСТИНА: Як і в приватному житті?
ШАНЮ: Безперечно, і в приватному житті теж. Ad maiorem Dei gloriam. Для більшої слави Божої.
Потужний звук криги, що ламається. Труп зникає. Сцена стає величезним замерзлим озером. Приглушений шум скресання криги.
АКСЕЛЬ (до Христини): Пломенистий дух у тілі воїна! Дитино моя, я був цим вражений від самого вашого дитинства. Я вірив у вашу надію зробити з нашої країни найвеличнішу державу світу. Та авантюрист, який хоче до безкінечності розширяти рубежі пізнання, кінчає тим, що падає в безодню, коли перетинає межу горизонту. Не знаю, коли саме я міг спонукати вас до дурості віддавати перевагу присутності біля вас жінок і витончених чоловіків. Я мав би розгледіти набагато раніше ту стежку, на яку вас вирішив завести диявол. Я занадто поважаю ваше священне право правити, щоб противитися вашій волі, та якщо ви відречетеся від віри вашого батька, наслідки вийдуть далеко за межі тільки вашої особи. У вас немає спадкоємця. Ви ламаєте печатку на цьому посланні та створюєте тим самим хаос. Ваші піддані буквально рватимуть одне одного. Деякі підуть за вами, тому що виберуть вірність своєму монархові. Та знайте, що більшість залишиться відданими вірі вашого батька й кине виклик вашому союзові з нашими «занадто новими старими ворогами». Будуть і такі, хто не забариться скористатися ситуацією у власних інтересах. Це назвуть громадянською війною. Наші сусіди витруть ноги об ваш мирний договір і захоплять нас. І це називатимуть занепадом швецької імперії. І я прокляну той день, коли назвав вас своєю донькою. (Він стає на коліна біля її ніг.) Я благаю тебе, Христино, використай увесь твій блискучий інтелект, а я знаю, він у тебе надзвичайний, і врятуй Швецію.
Інші персонажі зникають, залишаються тільки Декарт і Еріка, обличчя якої прикрите чорною вуаллю.
ХРИСТИНА (до Декарта): Пане, що керує світом? Спустошення любові чи спустошення ненависті?
Декарт робить рух, майже механічно, для самого себе. Христина його не повторює.
ДЕКАРТ: Ви повертаєте долоню ось так. Відкриваєте її. Ви кладете її на груди і тоді слухаєте биття. А після цього ви слухаєте розум.
Декарт виходить. Еріка наближається і стає на коліна перед Христиною.
ЕРІКА: Чи зможете ви мене вибачити? Брехня щодо вигаданого передсмертя призвела до справжньої смерті!
ХРИСТИНА: Хто помер?
ЕРІКА: Я ніколи не могла передбачити наслідки. Я не знаю, що мною керує: моя дурна завзятість чи моя завзята дурість?
ХРИСТИНА: Хто помер?
ЕРІКА: Він сказав, що це для спасіння вашої душі. Він сказав, що це богоугодний обман.
ХРИСТИНА: Хто помер?
ЕРІКА: Графиня Шпарре померла.
ХРИСТИНА: А щоб твій язик зогнив у собачих нутрощах!
ЕРІКА: Глухий тріск! З крижаних глибин!
ХРИСТИНА: Щоб твоє ім’я стало найгіршою з лайок, єдиною, яку ніхто не згадуватиме.
ЕРІКА: Її вбив граф Йоган!
ХРИСТИНА: Стугін зламу.
ЕРІКА: Я бачила її труп! Як і ви!
ХРИСТИНА: То я бачила її рештки? Ти часом не здуріла?
ЕРІКА: Разом із послом і філософом! Під простирадлом!
ХРИСТИНА: Потом Ісуса на хресті! Замовкни, гнидо!
ЕРІКА: То там була не вона!
ХРИСТИНА: Я знову можу дихати!
ЕРІКА: Хто там був, під тим простирадлом?
ХРИСТИНА: Твоя мати! Твій батько! Твоє дитя! Уяви того, хто тобі найдорожчий!
ЕРІКА: Це граф Йоган. Він... (Звук чобіт.) А ось і він!
ХРИСТИНА (до Еріки): Залиш мене з ним наодинці! (Еріка покидає сцену, а Йоган виходить.) Йогане, тобі подобається, коли я називаю тебе своїм братом?
ЙОГАН: А віднедавна мені теж подобається звати тебе своїм братом.
ХРИСТИНА: Ти ж знаєш, наскільки я ціную графиню Шпарре.
ЙОГАН: Кого? Даму, яка наражає на небезпеку світовий порядок?