Выбрать главу

ХРИСТИНА: Я не знаю, де вона. Знайди її!

ЙОГАН: Кого?

ХРИСТИНА: Еббу.

ЙОГАН: Як чарівно! Вона називає її на ім’я. Яке ж задоволення ти повинна мати, коли відмінюєш її у множині? Одна Ебба, кіль...

ХРИСТИНА: Приведи її до мене!

ЙОГАН: Я? І що мені їй сказати, якщо я її все ж зустріну?

ХРИСТИНА: «Життя надто коротке, щоб кохати, як то належить. Повертайся швидше!» Це слова Нінон де Ланкло. Скажи їй і це.

ЙОГАН: І чому я, чому я повинен виконувати цю місію? Для чого запам’ятовувати ці слова? І ця Нінон?..

ХРИСТИНА: Ти знаєш шахраїв, розбійників, злодюг...

ЙОГАН: А ще живодерів і піратів, до того ж знаю всіх на ім’я.

ХРИСТИНА: Ти єдиний зумієш повернути її.

ЙОГАН: А якою буде моя винагорода? (Пауза.) Я щось не розчув.

ХРИСТИНА: Я молитиму Бога, щоб подякувати йому за можливість щовечора опинятись у твоєму ліжку...

ЙОГАН (починає усвідомлювати): Я не зовсім розчув.

ХРИСТИНА: ...і в нас будуть гарненькі дітки.

Сильний гуркіт льодоходу.

ЙОГАН: Король?

ХРИСТИНА: Так, та лише після того, як ти приведеш її до мене.

ЙОГАН: О, всі клієнти Марії Магдалини! Я! Король! О, лахміття Лазаря! Що мені зробити? Обійняти тебе? Поцілувати? Стати на коліна перед тобою?

ХРИСТИНА: Приведи її!

ЙОГАН: Вона скоро тут буде, заприсягаюся власною короною!

Йоган виходить.

ХРИСТИНА (наодинці): Іди, мій фальшивий брате! Я скоріше кинуся вниз із найвищої вершини, аніж одружуся з тобою. І якби якась із тих вершин була заввишки з твоє марнославство, то саме її я й обрала б. (Починає повільно падати сніг.)

Моя країно,

Прекрасна й велична.

Полярна Зоря тобі провідник.

Сонце і місяць стоять на сторожі.

Моя країно.

Довершена, блискуча і чиста.

Запах твій тису, сосни, цуги і кедру,

Води твої сині, прозорі.

Твої величезні ведмеді,

Твої королівські олені,

Вовчий вий,

Та мишкування сов.

Моя країно!

Метка до свят,

Метка в хмелю,

І навстіж вхід.

Іншим простягає руку.

Твої щирі утіхи протистоять прикрощам і вірі.

І ви, небесні маріонетки, ви пам’ятаєте мого батька!

Про сніг він казав, що то сльози змерзлого неба.

Моя велична країно, твоя королева обливається холодними слізьми.

Що краще: нехтувати щодня власною країною чи залишити її, щоб ще більше любити її здалеку?

Зректися свого народу, зректися своє віри, зректися свого батька, щоб стати такою, якою я хочу бути?

Вона знову бере листа від Папи. Всі персонажі, включно з Еббою, виходять на сцену. Пауза. Коли Христина бачить Еббу, то знову кладе листа на землю. Всі персонажі відходять у тінь, крім Ебби.

ХРИСТИНА: Нічого не кажи! Я хочу, щоб ця мить тривала й тривала. Якби ти знала, як я бажала її. Секунди посідають звичні місця у хвилинах. Ось воно, справжнє чекання! Дай подивитися на тебе. Дай повірити хоч на мить, що без тебе моє життя нічого не варте, що я ніщо, як найбідніший бідняк. Тепер я знаю, що ніколи не змогла б змиритися з тим, що тебе немає, навіть якби ти була відсутня всього секунду. Я належу тобі настільки, що ти ніколи не зможеш утратити мене. Вимови слова, ті, які визначать долю мого народу. Я слухаю тебе.

ЕББА (голосно): Вони теж слухають, оті, що в тіні.

ХРИСТИНА: Де ти була?

ЕББА: Не важливо, та я нікому не побажаю там опинитися.

ХРИСТИНА: Тобі погрожували?

ЕББА: Ні.

ХРИСТИНА: До тебе ставилися зневажливо?

ЕББА: Ні.

ХРИСТИНА: Покажи свої руки.

ЕББА: Ні

ХРИСТИНА: Спину. Зап’ястки. Шию. Ніяких слідів насильства?

ЕББА: Ні.

ХРИСТИНА: А твоя честь? Чинилися посягання на твою честь?

ЕББА: Як того вимагає традиція від компаньйонок, я прийшла, щоб просити вас благословити моє заміжжя. (Пауза.) Не змушуйте мене повторювати. Ми кохаємо одне одного.

ХРИСТИНА: Ви кохаєте одне одного?

ЕББА: Якоб! Мій наречений!

ХРИСТИНА: І ти хочеш одружитися з ним?

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: І ти цілком цьому рада?

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: І ти будеш проводити свої дні і свої ночі...

ЕББА: Так.

ХРИСТИНА: І в радості? І в горі?

ЕББА: Так. (Ще один звук льоду, що ламається з гуркотом.) Ви чули цей гуркіт, який долинув знизу?

ХРИСТИНА: Гуркіт йде з великої тріщини.

ЕББА: Я зрозуміла, що відволікала вас від виконання вашого обов’язку. (Видно, що її терзає нестерпний біль.) Усі ці аскетичні старигани, відколи ми розлучилися. Похмурі богослови, зловісні радники. І дякую вам за моє тісне спілкування з графом Йоганом.