ХРИСТИНА: То й що?! Ще раз то й що?! Я повинна віддячити тобі, втративши гідність?
КАРЛ ҐУСТАВ: Якось ти зізналася, що кохаєш мене!
ХРИСТИНА: Мені тоді було ледь дванадцять!
КАРЛ ҐУСТАВ: Ти назвала мене своїм нареченим.
ХРИСТИНА: У дванадцять років ладен заручитися з усім світом!
КАРЛ ҐУСТАВ: Я нашіптував тобі дещо на вушко. Тобі подобався мій лагідний голос. Якось я торкнувся кінчиками пальців твоїх губ. Якщо моя любов проривається через очі, через мої жести, якщо оце почуття, що володіє мною, викликає у тебе гнів, я хочу відчувати його до кінця своїх днів. Я кохаю тебе! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе!
ХРИСТИНА: Ти все язиком теліпаєш, як те щеня, що воду з калюжі хлепче.
КАРЛ ҐУСТАВ: А я знов повторюватиму! Я кохаю тебе. Я кохаю тебе. Я кохаю тебе.
ХРИСТИНА: О, видерті груди святої Агати! Ти кинувся на мене, як звір! У віхолу! Забруднив, обслинив! Ти хрюкав. Забризкав слиною. Жорстокий, як ведмідь! У тебе тхне з рота! Твої масні лапи! Слухав тільки інкуба у себе між ніг, притиснув мене до землі! Свого правителя — до землі! Сенс твого буття — до землі!
КАРЛ ҐУСТАВ: То вітер!
ХРИСТИНА (до всіх): І жоден з вас не відгукнувся на мої крики! Жоден не прийшов мені на допомогу!
АКСЕЛЬ: Сніг був як завіса.
ЙОГАН: Лютий вітер лементував гучніше за все.
АКСЕЛЬ: Я ледве не збився з дороги.
ЙОГАН: І кроку не можна було ступити.
АКСЕЛЬ: Я був там, але не бачив де!
ХРИСТИНА: Та якби я не опиралася, він би зробив так, щоб я запузатіла, як свиня, і таким чином найбільша проблема Швеції вирішилась би!
Пауза.
КАРЛ ҐУСТАВ: Ми впали, бо дув вітер! А завірюха змусила тебе уявити казна що. То були лише обійми! Всього лиш обійми, шанобливі і благоговійні. Я хотів пригорнути тебе! Притиснути до себе! Дихати тобою! Стиснути всю! Об’єкт сенсу мого буття, всю притиснути до себе. Ти знаєш, як це, коли дихаєш кимось?
ХРИСТИНА: До мене не можна торкатися!
КАРЛ ҐУСТАВ (зі зворушливою щирістю): Христино! Виходь за мене!
ХРИСТИНА: О, криваві рани Христа! Знову заміжжя! Вчора — пропозиція від Філіпа IV з Іспанії. Невиліковний сифілітик! Псувальник цнотливиць! Він написав, що зробить мене глибоко щасливою! Назавтра — лист від нащадка данської корони! Мені пророкують небувалу шану! Дуже сумніваюся, що цей панегірик вийшов з-під його пера. О, дупа господня, йому тільки-но виповнилося два рочки! Чи я така вже бажана? От скажіть? Мої вирячені очі викликають такий захват?
КАРЛ ҐУСТАВ: Не кажи так!
ХРИСТИНА: Мої криві плечі гідні балад? А лайка, коли я розлючена, спонукає вона до ніжності?
КАРЛ ҐУСТАВ: Не кажи так!
ХРИСТИНА: Я знаю собі ціну, але не забуваю і про власну зовнішність. Зі шлюбом пов’язана покора, смак якої мені поки невідомий, і я не здатна передбачити той час, коли зможу побороти відразу, яку вона в мене викликає! Мені важко звикнути до думки, що чоловік зможе користуватися мною, як селянин власним полем. Я знаю, що колись мені доведеться з цим змиритися. Я знаю свій обов’язок щодо цього. Та тепер мене цікавить дещо інше. Я успадкувала від свого батька народ шахтарів і лісорубів, селян і вояків, задоволення якого вимірюється двома квартами пива і виставами ярмаркових комедіантів. Неписьменність — норма. Невігластво серед нижчих класів — загальне правило. Ми знущаємося з інтелектуалів. Ми з недовірою ставимося до знань. Наша еліта не може навести жодної цитати, у них немає жодної іншої книжки, крім абетки. Ніхто не читає, але кожен знає пісню. Ніхто не мислить, і всі рахують. У мого народу немає слів, нема ідей, та навіть якби ідеї й були, у нього бракувало б слів, щоб їх висловити. У мого народу немає вибору, окрім як вірити в те, у що йому кажуть вірити, і повторювати те, у чому його переконують. Нам потрібні школи, бібліотеки, вчені, поети. Я хочу зробити свою країну найвитонченішою у світі. Ми маємо надати притулок переслідуваним за Думку, щоб вони принесли нам своє світло. І щоб зробити це, нам треба зупинити на певний час сентиментальні прояви і криваві пологи.
КАРЛ ҐУСТАВ: Я кохаю тебе ще більше.
ХРИСТИНА: Канцлере!
АКСЕЛЬ: Слухаю, пані?
ХРИСТИНА: Займіться підготовкою від’їзду мого кузена.
КАРЛ ҐУСТАВ: Я їду?
ХРИСТИНА: До Фінляндії.
КАРЛ ҐУСТАВ: Я не зможу жити без тебе.
ХРИСТИНА: Палац! Сотня слуг до твоїх послуг! Ти там відновиш сили!
КАРЛ ҐУСТАВ: Я затамую подих до нашого нового побачення. (Христина виходить, за нею Еріка.) Ми впали, бо дув вітер.
Він виходить.