Попереджувальний тріск із льодових підвалин. Еріка виходить. Христина кладе руку собі на серце і слухає, як воно б’ється. Чутно сильне биття серця Христини. Вона випростується.
ХРИСТИНА: Карле Ґуставе, настав час беззастережного доказу твого кохання. (Всі персонажі, крім Йогана, виходять на замерзле озеро. Христина тримається урочисто.) Від того часу, як я успадкувала корону свого батька, ще до того, як я стала достатньо дорослою, щоб розумітися на державних питаннях, ви не припиняли говорити, що я повинна обрати короля, щоб розділити з ним трон нашого королівства. Я не можу засуджувати це патріотичне почуття, породжене вашим бажанням не допустити страшної смути, яка неминуче настала б, якби Господь забрав моє життя до того, як я народила б законного спадкоємця. І тому я вирішила, будучи при здоровому глузді та добрій пам’яті, задля безпеки нашої імперії призначити мого кузена Карла Ґустава... моїм сином і, як наслідок, законним спадкоємцем корони Швеції.
КАРЛ ҐУСТАВ: Кого ти робиш з мене? Свого сина?
ХРИСТИНА: Я віддаю тобі все найдорожче, що маю.
КАРЛ ҐУСТАВ: Але ж я тебе кохаю!
ХРИСТИНА: От і дай моєму народові в тисячу разів більшу любов, ніж та, що призначалася мені. (Карл Ґустав неохоче вклоняється та стає перед нею на коліна.) Зі свого боку я відмовляюся від усіх прав на трон цієї країни. Для себе я вимагаю права поводитися так, як мені заманеться, без усякої відповідальності за мої минулі чи майбутні вчинки. (Вона зриває печатку з листа. Звук крижин, що насуваються одна на одну.) Хай живе король Карл Х!
УСІ (крім Карла Ґустава): Хай живе король Карл Х!
Христина виходить, за нею прямує весь двір, крім Акселя і Йогана.
ЙОГАН (блідий і розлючений, сорочка забризкана кров’ю, в руці кришталева склянка): Книжки! Наукові інструменти! Договори і мапи! Гобелени! Караваджо й Рафаель! Вона все забирає із собою! П’ять каравел! Двісті карет, завантажених під зав’язку! Це не вигнання, а якесь мародерство! Вона проклинає Лютера і бере з собою чверть усієї скарбниці Швеції! Достойний успіх! Вона виторговує власну свободу, при цьому користається зі сліпого кохання нюні-ведмедя. Вона стає його матір’ю! А він — її сином! І він, він стає королем! А я — я перетворююся на ніщо! Достойний успіх, батьку! Страхопуд кидає свою країну, зраджує свою віру й свого батька. Я вже бачу, як європейські розумники підшукують слова, щоб замаскувати її зраду та використати цей факт як зброю в ім’я особистої свободи. Ви чуєте дзвони? Це дзвонять у Римі, кепкують із нас. Вона не побажала віддатися чоловікові. Лесбійка їде цілувати персня наймогутнішого з чоловіків. Я бажаю папі відчути все задоволення від її товариства! Вона ще молода. Перед нею все життя, щоб напаскудити всьому християнському світові.
АКСЕЛЬ: Вона зробила Карла Ґустава королем і тим врятувала Швецію.
ЙОГАН: До біса, лесбі!
АКСЕЛЬ: Вона скористалася тією штукою, новою: свободою волі.
ЙОГАН (ламає кришталеву склянку): До біса, лесбійка!
Йоганові стає зле.
АКСЕЛЬ: Що там у тебе? Під сорочкою? Кров!
Йоган обіймає Акселя і розкриває сорочку.
ЙОГАН: Вона витяла слова прощання!
АКСЕЛЬ (читає вислів на грудях свого сина): «Сумління — єдине дзеркало, яке нікому не лестить». Допоможіть!
Звук церковного дзвона, що затихає.
Епілог
На прозорій крижині, яка тане.
Літо 1657 року. Франція. Монастир Лані. Чутно спів черниць латиною. Христина, яка світиться від щастя, cкидає темний плащ і постає одягнута в чоловічий камзол і велюрову синю спідницю. Одна рука за спиною, щось там ховає.
ХРИСТИНА: Я така рада зустрічі з вами! Церковники зустріли мене як святу. Ви така гарна! Ці стрічки у вашому волоссі. Ця ваша манера підносити руку до шиї. У Ватикані папа дотримав своїх обіцянок. То був рік суцільного святкування. Мій вигляд і моя лайка, а ще моя зухвалість... Я швидко шокувала римську еліту. Папа сказав про мене, що я, можливо, і навернулася розумом, але точно не серцем. Він уважав за краще віддалити мене на деякий час. І ось я нарешті у Франції! Я бачила Париж! Мені організували тріумфальне прибуття та святкування, знову святкування! Ваш король, молодий Луї ХIV, приєднався до балу-маскараду, щоб мене здивувати. Він хотів подивитися на Амазонку Півночі та при цьому не бути впізнаним. Він виголосив переді мною гарну промову. Протягом багатьох хвилин він оспівував мою культуру й ерудицію. Я йому відповіла, що його компліменти мене здивували. Адже відомо, що найнадійніший спосіб здобути при дворі Франції славу блазня — бути жінкою вченою, жінкою, яка поціновує красу духа. Вона потрапляє у вир знущань. Вона падає у прірву пліток. Без поваги до її сміливості, її піддають осудові тільки за те, що вона наважилася висловити власну думку. І тоді я додала: «Я дізналася, що та, кого називають Богоматір’ю кохання, мадемуазель Ланкло, гибіє в камері одного з монастирів. О зад Божий, це така доля уготована для подруги Лафонтена й Расіна? Чи на мене тут чекає така ж доля? Замість того, щоб звинувати її в тому, що вона висловлює власну думку, її ув’язнили тому, що вона буцімто їла куряче стегенце в піст. Боягузтво, а не звинувачення! Боягузтво, бо всім відомо, що клір їсть усякі стегенця протягом цілого року. Коли відомо, що той самий клір ладний на все, щоб захопити світ». Я рада зустрітися з вами, мадемуазель Ланкло. Я щаслива, що вдалося домогтися вашого звільнення. На моє прохання ваш король вас помилував! За це я прошу вас взяти назад ваш презент, який ви мені колись дуже давно надіслали. (Вона дає їй рукавички рожевого шовку.) Я їх подарувала людині, яка була мені найдорожча за все. Нещодавно я дізналася, що вона померла під час пологів. А я так і не дізналася, які ж насправді у неї були почуття до мене. Про мене кажуть, що я найвільніша істота нашого часу. Про мене кажуть, що мені вдалося те, що допоки не вдалося жодному чоловікові, жодній жінці. Я досягла свободи нікому не підкорятися, навіть Богові, якого я наділила обличчям, яке сама й обрала. Кажуть, що така свобода важить більше, ніж право управляти всією планетою Земля. Візьміть ці рукавички, і тоді я, можливо, стану дійсно вільною. Благаю, візьміть! Візьміть їх!