ХРИСТИНА: Ведіть далі.
ДЕКАРТ: Виділяються два види кохання. Перший називають коханням доброти, тобто коли бажають добра тому, кого кохають.
ХРИСТИНА: А другий?
ДЕКАРТ: Коханням жаги.
ХРИСТИНА: Це значить?..
ДЕКАРТ: Що душа жадає об’єкта, якого ми кохаємо.
ХРИСТИНА: І які в них відмінні ознаки?
ДЕКАРТ: Будь-яка пристрасть нас змінює фізично, і кожна з них має притаманні тільки їй симптоми. Ми можемо розпізнати їх за зміною пульсу, дихання або знов-таки за змінами кольору шкіри.
ХРИСТИНА: Якщо я тремчу, як той листок, якщо стаю червоною, як данець, — це видає моє почуття?
ДЕКАРТ: Тому, хто вміє читати знаки, — так.
ХРИСТИНА: А вираз обличчя?
ДЕКАРТ: Обличчя! Омана! На ньому важко вирізнити окремі почуття, тому що наша воля може змінювати його вираз. Щоб приховати пристрасть, можна за бажання зобразити іншу емоцію, цілковито протилежну.
ХРИСТИНА: Розкажіть докладніше про кохання, що його ви назвали жагою.
ДЕКАРТ: Під його впливом у грудях відчувається лагідне тепло. Шкіра рожевіє завдяки бродінню крові. Удари серця подовжуються і стають сильнішими, ніж звичайно, а процес перетравлення м’яса в шлунку відбувається легко. Отже, як ми бачимо, ця пристрасть украй корисна для здоров’я.
ХРИСТИНА: А як не сплутати ці два види кохання?
ДЕКАРТ (деякий час уважно спостерігає за Христиною): Дихання швидке й поривчасте.
ХРИСТИНА: Дихання швидке й поривчасте.
ДЕКАРТ: Сильне почервоніння шкіри.
ХРИСТИНА: Сильне почервоніння шкіри.
ДЕКАРТ: Мені видається, пані, що ви вже здатні відрізнити їх одне від одного.
ХРИСТИНА: Уже деякий час пристрасть посилює безлад і віддаляє мене від мого призначення. Я була впевнена, що за походженням підвладна тільки Богові. І раптом таке ярмо від особи, нижчої за положенням. Увесь цей безлад відволікає від державних справ. І, незважаючи на те що я добре розумію роботи з гідростатики Паскаля і праці Кеплера, в яких ідеться про еліптичну траєкторію планет, мені не вдається пояснити собі цей новий подразник. Від краденої ніжності я втрачаю орієнтири і забуваю важливі деталі того чи того закону. Я стаю таким же йолопом, як той паж, який марить надією лишень доторкнутися до шиї чи коліна. Тепло огортає груди, і, це дійсно так, воно бентежить. Але, вибачте, що не погоджуюсь із вами, у мене зовсім не виникає бажання їсти запечену ногу чи смажене рагу. Скажіть-но, як можна позбутися цієї тиранічної залежності?
ДЕКАРТ: Філософія, яку я практикую, не відкидає пристрасті; навпаки, вважається, що саме вона приносить ніжність і радість у наше життя.
ХРИСТИНА: Вас називають найбільшим знавцем почуттів, і у вас нема вирішення?
ДЕКАРТ: Замість того щоб страждати від них, потрібно їх зрозуміти і намагатися приручити. Я вірю, що ми можемо вільно визначатися з вибором. Тільки ми самі. Діяти і думати. Оцінювати добро і зло. І все це — у діалозі з Богом.
ХРИСТИНА: Ви мене бентежите.
ДЕКАРТ: Я нещодавно відкрив одну залозу посередині нашого мозку, таку зовсім маленьку залозу не більшу від кедрового горішка. Саме вона є місцем поєднання тіла й думки. Там народжуються радість і смуток, ненависть і любов. Ця залоза, можливо, і є тим самим вмістилищем душі, а сама душа, отже, не є лишень божим промислом.
ХРИСТИНА (злякано): Як ви можете стверджувати таке?
ДЕКАРТ: Якби ми могли розуміти механізми дії цієї залози, як розуміємо, приміром, процес кровообігу або ті ж самі нервові реакції, ми могли б...
ХРИСТИНА: Ми змогли б безпосередньо впливати на наші пристрасті?
ДЕКАРТ: Хто зна?
ХРИСТИНА: Видалити шматок ненависті? Скибку бажання?
ДЕКАРТ: Хто зна?
ХРИСТИНА: Витік гніву?
ДЕКАРТ: Чом би і ні?
ХРИСТИНА: Видалити кохання?
ДЕКАРТ: Мені потрібні трупи.
ХРИСТИНА: Що?
ДЕКАРТ: Мені потрібні трупи. Для моїх досліджень.
ХРИСТИНА: Усе це якась маячня! Ось так кедровий горіх у нашій голові ставить під сумнів світовий порядок! Навіть гірше, божественний порядок. Аристотель задавався питанням, чи душу зроблено з кісток, блаженний Августин посмів стверджувати, що вона, можливо, є безособистісною, та жоден не наважився на твердження про якийсь конкретний орган! Тут, як і скрізь, ви ризикуєте потрапити на багаття! Я звертаюся до вас, щоб ви звільнили мене від кохання, повернули мені бодай трохи розуму, а ви відповідаєте мені якоюсь тарабарщиною, та ще й кажете, що вам потрібні трупи?! (В неї болить плече.) Ой! Я гніваюсь і мені боляче! О, криваві рани Христа, як боляче! Карл Ґустав розбуркав цю стару травму.