ЕББА: О!..
ХРИСТИНА: Вона заприсягнулася, що ніколи не вийде заміж.
ЕББА: Та невже?
ХРИСТИНА: Вона стверджує, що жінка — рівня чоловікові.
ЕББА: Яка дивна особа.
ХРИСТИНА: Я занотувала одну думку з її книжки, яка мене неабияк уразила.
ЕББА (читає): «Якби Бог зробив мені честь і запитав би мою думку, я порадила б йому помістити жіночі зморшки на п’яти».
Ебба сміється.
ХРИСТИНА: Я рада, що ці слова вас розсмішили. Я ж не знала, як реагувати. Я перечитувала їх двічі і жодного разу не засміялася. (Ебба вдягає рукавички.) Ви тремтите!
Христина, починає енергійно розтирати Еббу, щоб зігріти. Раптом Ебба цілує її. Еріка рвучко підводиться з місця, але її ніхто не помічає.
ЕББА: Не треба було. Я... Це природно для мене. Я хотіла показати, як я вам вдячна. Не треба було.
ХРИСТИНА: Бажання поцілувати мене — це посилання, яке ваші очі передали до вашого мозку, і, вважаючи, що така дія буде корисною для вашої душі, він віддав наказ вашим губам зробити це з ніжністю.
Повертається Карл Ґустав.
ЕРІКА: Ваша величносте! Ваш кузен!
ХРИСТИНА: Знову?
Карл Ґустав стає на коліна і схиляється чолом до землі.
КАРЛ ҐУСТАВ: Я віднаходжу мужність у власному відчаї! Зволь послухати того, хто тебе переконає. Зволь почути твою матір!
ХРИСТИНА: Мою матір?
КАРЛ ҐУСТАВ: Королева-мати, дроттнінґ Марія-Елеонора, хоче тебе бачити!
ХРИСТИНА: Графине, ходімо! Ви залишитеся поруч зі мною!
Входить Марія-Елеонора, одягнута в сатин скорботи, щільно прикрашена коштовностями; синювато-червоний колір обличчя, спровокований кровотечами. Її підтримує високий і худий Альбінос. Вона намагається побороти сильне тремтіння однієї з рук. Схиляється вимушено перед своєю донькою.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (нещиро): Дроттнінґ Христино! Дякую, що погодилися на цю аудієнцію. Я дізналася, що ви впали під час заметілі. Я злякалася! Треба ж було такому статися! Я молила небо оберігати вас на славу нашого королівства.
ХРИСТИНА: Яка причина такого рідкісного і надзвичайно пізнього візиту?
Пауза.
КАРЛ ҐУСТАВ: Тітонько!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Спершу я реготала, наче божевільна. Вже давно я так не сміялася. Сміхом, який здіймається з низу живота. Сміхом, який висмикує легені з їхнього летаргійного стану. А відтак мені забракло слини. Це можна було передбачити.
ХРИСТИНА: Тож... Мета вашого візиту?!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Тут хочуть, щоб я поговорила з тобою про почуття. Саме тому я й сміялася.
КАРЛ ҐУСТАВ: Послухай свою матір, Христино.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Він сказав мені: «Одягайтеся!»
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА і КАРЛ ҐУСТАВ (водночас): «Вона так давно вас не бачила. Певно, що її серце пом’якшає».
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Я не знайшла своєї корони. Мало коли випадає нагода її носити. Я одягла цю стару сукню і цю виставку прикрас. Тобі подобається?
КАРЛ ҐУСТАВ: Тітонько, весілля!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (не надто впевнено): Відмовитися від шлюбу з таким гарним хлопчиною! (Пауза.) Мій улюблений племінник! Великий воїн! (Пауза.) Сильний. (Пауза.) Не знаю, що ще тут можна сказати.
ХРИСТИНА: Пані, шлюби потрібні під час війни. Ми ж працюємо задля миру.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Мир! Велич короля визначається його перемогами, а не лукавими угодами, які слугують лишень для переозброєння ворогів.
ХРИСТИНА: Мир — це дарунок, який ми робимо іншим.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Мир — це час, коли виголошують найбільші дурниці. Війна ж — це час, коли за них розплачуються.
ХРИСТИНА: Відтепер справжні герої вестимуть битви духу.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Слова! Лишень слова!
ХРИСТИНА: Я привела двадцять шість Держав до підписання цього миру.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Послухайте цю Мінерву Півночі! У самому розпалі переговорів вона захоплює Богемію, спустошує скарбницю в Празі, а після цього простягає оливкову гілку!
ХРИСТИНА: Взяття Праги прискорило підписання моєї угоди!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (до всіх): Тридцять років битв, щоб поширити віру Лютера на всю північ континенту, і ось вона розбазарює спадщину свого батька, потураючи власним примхам мрійниці! (До Христини.) Коли нас заколисають співи твого голуба, наші вороги, і перший серед них Рим, зміцніють, підведуться й устромлять нам ножа в спину, як вони скоїли з твоїм батьком. Це її ти хочеш за жінку, племінничку?