КАРЛ ҐУСТАВ: Так.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ти заслуговуєш на співчуття!
КАРЛ ҐУСТАВ: Ви помиляєтеся!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Я сподівалася після стількох років побачити бодай якийсь прояв неочікуваного милосердя. (Пестить Альбіносове обличчя.) Чесноту! (До Христини.) Якби тільки твій батько побачив, на що ти перетворилася!
ХРИСТИНА: Дамо йому шанс померти молодим.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ледве вийшла з мого лона...... замість чергового мертвонародженого принца мені дають дівку, живу й потворну.
Вихором влітає Аксель, у нього вигляд людини, яка ледве встигла одягтися.
АКСЕЛЬ: Що тут відбувається?
ХРИСТИНА (на межі вибуху): Ви зробили мого батька предметом власної химерної жалоби. Забальзамований труп, два роки розпростертий на вашому ложі. Його серце в скляній скрині під верхівкою вашого балдахіну. Покійник із чумним запахом в оточенні ваших плакальниць і альбіносів. Мрець, якого я від шести років змушена була під вашим пильним наглядом цілувати в губи на сході і на заході сонця. І так щодня.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ми заприсягнулися одне одному, що нас поховають в один день.
ХРИСТИНА: Ви всадовили мене на перший ряд на показі його тліну. Мого батька, мого героя!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Тобі ніколи не спізнати сили справжнього кохання!
ХРИСТИНА: О мокрота прокажених, хай убереже мене Бог!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ти не можеш зрозуміти весь тягар його втрати.
ХРИСТИНА: Коли бачиш вас, доходиш висновку, що деякі легші від інших.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Твій батько і я — таке прекрасне кохання. І ти — такий потворний його плід.
ХРИСТИНА (волає): Я наказую вам замовкнути.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ти наказуєш мені? Чи ти забула, хто я?
ЕББА (вибухає): Королева сказала: «Замовкніть!»
Час зупинився.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Що? Ця дразлива сукня щось базікає?
ЕББА: Замовкніть! Замовкніть!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Блядська сукня змушує мене замовкнути?
КАРЛ ҐУСТАВ (вибухає своєю чергою): Весілля!
Декарт і Шаню приєднуються до решти.
АКСЕЛЬ: Ця розмова тривала достатньо.
ХРИСТИНА: Мій батько вас зневажав.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Мені бракує слини.
ХРИСТИНА: Ви були лише бездонною дірою ненаситного кохання, яке жахало його!
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Моя донька складає речення, а мені не вистачає слини.
ХРИСТИНА: Ви вимагали повної його уваги і навіть жадали увібрати все повітря, яким він дихав. Саме це й потрібно, щоб зруйнувати бажання.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ні краплі слини.
ХРИСТИНА: Ревнивице, ви слідували за ним у всіх військових походах.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Слина!
ХРИСТИНА: Переслідуваний вами, він залишав вас у таборі і йшов до своїх повій.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Слина!
ХРИСТИНА: Він зберігав вам вірність тільки протягом тих двох років, коли гнив.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА (грізно): Того вечора на верхівці сходів на моїх руках ти пищала, як цуценя. Я завжди хотіла... та сьогодні я жалкую. О, так! Жалкую! Того вечора треба було тебе залишити біля підніжжя сходів, там, куди я тебе пожбурила.
ЕББА (перелякано): Ні!
КАРЛ ҐУСТАВ (падає на коліна): Боже!
ХРИСТИНА (грізно): То це була не незграбна служниця? Це були ви?
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Ти не знаєш, що таке мати дітей. Тобі було всього два роки.
ХРИСТИНА: Що? Є вік, в якому дозволено жбурляти дітей зверху зі сходів?
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Я була нездатна. В дитинстві закладаються основи.
ХРИСТИНА (іронічно й з надривом): І яку ж основу отримала я! Тридцять дві сходинки! Бум, і бум, і бум, і бум... (Пауза.) Мадам, повертайтеся до свого замку Ничепінґ і замуруйтеся там! Повірте мені, там, у повній ізоляції ви матимете велике задоволення змочувати все слиною і навіть стікати нею.
МАРІЯ-ЕЛЕОНОРА: Невеличка порада, доню: виконай свій обов’язок і розсунь ноги. А якщо ні, я не дам дорого за твою корону.
ХРИСТИНА: Геть з моїх очей!
Альбінос виходить, підтримуючи Марію-Елеонору.
ХРИСТИНА (до Акселя): Ви ж знали!
АКСЕЛЬ: Заради стабільності корони...
ХРИСТИНА: Ви, мій майже батько? Ви знали!
АКСЕЛЬ: ...Рада вважала за краще ніколи не казати вам правду щодо випадку на сходах.