Губернатор похмуро подивився на нього:
— Мій обов'язок — закувати вас у кайдани і послати в Англію, де вас повісять.
Капітан Блад і оком не змигнув.
— Ваш найперший обов'язок — зберегти колонію, правителем якої ви є. Зрозумійте, що їй загрожує небезпека. І ця небезпека настільки близько, що не можна гаяти й хвилини. Слово честі, ви зробите добре, якщо не будете зволікати.
Губернатор глянув на Макартні. Погляд Макартні був такий же порожній, як і його голова. Раптом дружина губернатора, яка досі сиділа переляканим і мовчазним свідком того, що відбувалось, підвелась із свого стільця. Вона була така ж худорлява й висока, як і її чоловік. Тропічний клімат передчасно зістарив її і зсушив її вроду. Очевидно, подумав Блад, він не зсушив їй мозок.
— Джеймсе, як ти можеш вагатися? — спитала вона. — Подумай, що станеться з жінками й дітьми, якщо висадяться іспанці. Згадай, що вони вчинили в Бріджтауні.
Губернатор стояв похиливши голову і похмуро супився.
— І все ж таки я не можу укласти угоду з… — сказав він. — Не можу домовлятися з розбійниками. Мій обов'язок мені зрозумілий. Цілком зрозумілий.
В його тоні вчувалась рішучість людини, яка вибрала свій шлях.
— Fiat officium, ruat coelum,[3] — відказав Блад, який колись вивчав античну філософію. Він зітхнув і підвівся. — Якщо це ваше останнє слово, то я тільки хочу побажати, щоб сьогоднішній день закінчився для вас добре. Я ж особисто не маю ніякого бажання, щоб мене застукала зненацька карібська ескадра.
— Нікуди ви звідси не підете, — різко сказав полковник. — Тут мій обов'язок мені також зрозумілий. Макартні, гукніть сторожу.
— Ну, не будьте дурнем, полковнику. — Рух, що його зробив Блад, зупинив Макартні.
— Я аж ніяк не дурень, сер, і знаю, що мені належить робити. Я повинен виконати свій обов'язок.
— І оце ваш обов'язок вимагає від вас відплатити мені такою ницістю за ту дуже цінну послугу, яку я вам зробив, попередивши про небезпеку. Гарненько подумайте, полковнику.
І знову прибічницею Блада виступила дружина полковника; напрочуд добре розуміючи, в чому саме полягає єдиний реальний вихід із становища, вона повелась пристрасно і рішуче.
Полковник, якого вона допекла до живого, майже впав у крісло.
— Але я не можу! — вигукнув він. — Я ніколи не буду домовлятися з бунтівником, розбійником, піратом. Честь мого мундира… Я… я не можу!
Капітан Блад проклинав у душі недоумкуватість урядів, які посилають подібних людей своїми представниками в заморські колонії.
— Як ви гадаєте, честь вашого мундира зупинить іспанського адмірала? — спитав він.
— А жінки, Джеймсе! — не вгавала дружина полковника. — Їй-богу, Джеймсе, якщо ти попав у таку неймовірну скруту — адже сюди йде ціла ескадра, щоб напасти на тебе, — його величність король, безперечно, схвалить твоє рішення залучити будь-кого на допомогу.
Вона не відступилася від свого, аж поки Макартні не підтримав її в намаганні подолати дурну впертість полковника. Кінець кінцем губернатор був змушений принести гідність у жертву доцільності. Все ще опираючись, він незадоволено побажав дізнатись про умови піратів.
— Для себе я не прошу нічого, — відказав Блад. — Я організую вам оборону просто тому, що в моїх жилах тече та ж сама кров. Але після того як іспанців буде відігнано, я повинен одержати по сто золотих для кожної своєї людини. А всього їх у мене двісті.
Його превосходительство обурився.
— Двадцять тисяч червінців! — Йому аж перехопило подих, і він до такої міри, забув про свою гідність, що почав торгуватись. Проте Блад лишався холодний і невблаганний, і кінець кінцем губернатор мусив прийняти його умови.
Того ж самого дня Блад заходився зміцнювати захисні споруди поселення Сент-Джон.
Форт Бей являв, собою вузьку морську затоку завдовжки дві милі й завширшки з милю в своїй найширшій частині. Гирло цієї затоки трохи звужувалось, наче шийка в пляшці. Посеред нього тяглась довга піщана обмілина, що під час відпливу виступала з води й ділила його на дві частини. Південним рукавом могли пройти судна лише найменшої осадки, а вузький північний рукав, біля входу в який кинула якір «Арабелла», ніколи не мав глибини меншої за вісім морських сажнів,[4] іноді трохи більше, бо припливи тут бували невеликі, і тому потрапити в бухту можна було тільки цим шляхом.
Цей рукав охороняв форт, розташований на невеличкому підвищенні північного мису, — квадратна, приземкувата споруда з опуклими бійницями, побудована з сірого каменю. Озброєння форту складалось із десятка старезних гармат і півдесятка фальконетів, далекобійність яких не перевищувала двох тисяч ярдів — ця артилерія викликала в капітана Блада лише зневажливу посмішку, і він додав до неї дванадцять гармат новіших зразків, знявши їх з «Атревіди».
Крім того, він перевіз на берег з іспанського корабля ще дюжину гармат, серед них — дві гармати, що стріляли дванадцятифунтовими ядрами. Проте ці гармати він призначав для іншої мети. За п'ятдесят ярдів на захід від форту, на самому краю підвищення, він заходився споруджувати земляні укріплення, причому з такою швидкістю, що полковник Кортні дістав можливість познайомитися з піратськими методами оборони і зрозуміти секрет їхніх успіхів.
Для спорудження укріплень капітан Блад зняв з кораблів сотню своїх людей, і вони, майже голі, завзято працювали під пекучим сонцем. На допомогу їм він відрядив з Сент-Джона три сотні білих і стільки ж негрів — по суті, все його працездатне чоловіче населення — і примусив їх копати, насипати вали й наповнювати землею коші, плести які він поставив жінок. Решту своїх людей Блад послав різати дерен, рубати дерева й підносити все це до місця, де будувались укріплення. Від полудня й до вечора мис нагадував мурашник. Перед заходом сонця роботу було скінчено. Губернаторові все це здавалось дивом. За шість годин під керівництвом Блада і за його волею було споруджено ще один форт, будівництво якого звичайними методами забрало б не менше тижня.
До того ж цей форт не тільки побудували й озброїли останньою дюжиною гармат, знятих з «Атревіди», і півдюжиною потужних гармат з «Арабелли», але ще так вдало сховали, що, дивлячись з боку моря, навіть не можна було запідозрити про його існування. Він був так обкладений смугами дерну, що цілком зливався з невисокою кручею. Всередині форту і за його валами росли широколисті кокосові пальми, а кущі дерев білої акації й арнотто так добре маскували гармати, що їх не можна було побачити навіть з відстані у півмилі.
Проте полковник Кортні дійшов висновку, що тут марно витрачено силу-силенну праці. Навіщо дбати про те, щоб сховати укріплення, самий вигляд яких може зупинити нападника?
Блад пояснив:
— Якщо ворог злякається, то він просто відкладе напад на той час, коли мене тут не буде, щоб вас захистити. А мені хочеться або зовсім знищити його, або так змолотити, щоб він дав спокій англійським поселенням у майбутньому.
Цієї ночі Блад спав на борту «Арабелли», що стояла на якорі біля берега в тому місці, де він був найвищий. А вранці Сент-Джон був розбуджений і стривожений оглушливою гарматною стріляниною. Губернатор вибіг із свого будинку в самій нічній сорочці, подумавши, що це іспанці вже напали на острів. Проте стріляли з нових укріплень, і за мішень правила «Атревіда», що стояла із збитими щоглами на якорі впоперек вузького фарватеру на самісінькій середині протоки.
Губернатор, квапливо одягнувшись, скочив на коня й помчав разом з Макартні на мис, де стояла «Арабелла». Але коли він прибув туди, стрілянина припинилась. Корпус корабля, подірявлений ядрами, повільно занурювавсь у воду. Саме тієї миті, коли розлючений губернатор скочив біля нового форту з коня, корабель з шумом зник з очей. Звернувшись до капітана Блада, який в гурті своїх суворих поплічників спостерігав кінець «Атревіди», губернатор, не стримуючись у висловах, зажадав, щоб йому в ім'я неба й пекла пояснили, що має означати ця дурість. Чи усвідомлює капітан Блад, що він цілком загородив вхід до гавані для всіх суден, крім найменших?