На щастя іспанців, гармати на березі саме в цю мить перезаряджались. Під час. цього короткого затишшя «Індіана» прийняла втікачів з флагманського корабля, а шлюп, який ішов слідом за нею, негайно оцінивши ситуацію, зразу ж прибрав усі вітрила, підійшов до «Індіани» на веслах, відтягнув її за корму назад і вивів на відкриту воду, де лежав у дрейфі другий фрегат і безладно стріляв у напрямку земляних укріплень на березі, які тим часом мовчали. Єдиним наслідком цього було те, що пірати виявили, де він перебуває, і незабаром їхні гармати загуркотіли знову, хоч і не всі разом. Ядро однієї з них довершило картину руйнування «Індіани», розбивши їй стерно. Коли «Індіану» було виведено з протоки, другий фрегат мусив узяти її на буксир.
Після цього стрілянина з обох боків припинилась, спокій і тиша тропічної ночі могли б знову опуститись на Сент-Джон, проте всі в містечку були вже на ногах і поспішали на берег по новини.
Коли зійшло сонце, на всьому величезному блакитному просторі Карібського моря не було видно жодного корабля, крім червоної «Арабелли», що стояла на якорі в затінку високого й стрімкого берега і приймала на борт гармати, позичені для діла, та гармати із знівеченого флагманського корабля, що важко нахилився на правий борт на тому місці, де наштовхнувся на затоплений корпус «Атревіди». Довкола напівзруйнованого флагмана юрмилась ціла флотилія човнів і каное, на які пірати вантажили всі варті того речі, знайдені на борту. Вони везли на берег все: зброю й обладунок, дещо з цього дуже цінне, золотий обідній сервіз, посуд із золота й срібла, дві окуті залізними штабами скрині, в яких, очевидно, зберігалась казна ескадри — шість тисяч золотих червінців, чимало коштовного каміння, одягу, східних килимів і розкішних парчевих покривал з адміральської каюти. Усе це добро було складене купою біля форту, — пірати мали розподілити його між собою за своїм звичаєм.
Саме тоді, коли вся здобич з корабля опинилась на березі, з-за пагорка з'явилась вервечка з чотирьох в'ючних мулів і зупинилась біля дорогоцінної купи.
— Що це? — спитав Блад.
— Від його вельможності губернатора, — відповів негр, погонич мулів, — перевезти цей скарб.
Блад був спантеличений. Отямившись від несподіванки, він сказав: «Дуже вдячний» і звелів навантажити здобич на мулів і відвезти її туди, де кінчався високий берег і стояли човни, що мали доставити її на «Арабеллу».
Після цього він вирушив на прийом до губернатора.
Його провели до довгої вузької кімнати; в одному її кінці висів портрет його покійної величності короля Карла Другого і сардонічно вдивлявся в своє відображення в дзеркалі напроти.
Більшу частину кімнати займав теж довгий і теж вузький стіл, на якому лежало кілька книжок та гітара і височіла ваза з квітами білої акації, що сповнювала повітря міцними пахощами; довкола столу стояло кілька стільців.
З'явився губернатор у супроводі Макартні. Його обличчя здавалось ще довгообразішим, ніж завжди.
Капітан Блад з підзорною трубою під пахвою і прикрашеним плюмажем капелюхом у руці зробив низький уклін.
— Я прийшов попрощатися, ваша вельможність.
— А я вже збирався послати по вас. — Безбарвні очі полковника спробували витримати твердий погляд капітана Блада, але безуспішно. — Мені стало відомо про великі скарби, які ви взяли з розбитого іспанського корабля. Мені також сказали, що ваші люди навантажили їх на борт вашого корабля. Чи знаєте ви, сер, що ця здобич є власністю короля?
— Ні, цього я не знаю, — відповів капітан Блад.
— Не знаєте? В такому разі я повідомляю вас про це. Капітан Блад, терпляче всміхаючись, заперечливо похитав головою.
— Це воєнна здобич.
— Саме так. А воєнні дії провадились від імені його величності й на захист колонії його величності.
— Ви тільки не врахували того, що я не перебуваю на службі в короля.
— Хоч ми про це й не говорили, але я й без домовленості вважав, що ви тимчасово служите королю, коли згодився залучити вас і ваших людей до захисту острова.
Блад подивився на губернатора з веселим подивом.
— Що ви робили, сер, до того, як вас зробили губернатором Підвітряних островів? Були стряпчим?
— Капітане Блад, мені здається, ви поводитесь зухвало!
— Ви вгадали, але ви заслужили навіть гіршого. Ви згодились залучити мене, так? Яка ласка! Та де б ви тепер були, коли б я вам не допоміг?
— З вашого дозволу, будемо дотримуватись теми нашої розмови. — Полковник говорив холодно й зверхньо. — Поступивши на службу до короля Якова, ви тим самим зобов'язались підкорятись законам, що діють у його армії. Привласнення цінностей з іспанського флагмана є актом розбою, що суперечить усім цим законам і заслуговує на якнайсуворішу кару.
Капітан Блад вважав, що ситуація стає дедалі комічнішою. Він розсміявся.
— Мій беззастережний обов'язок, — додав полковник Кортні,— заарештувати вас.
— Але, сподіваюсь, ви не збираєтесь цього зробити?
— Ні, не збираюсь, якщо ви скористаєтесь із моєї поблажливості й негайно залишите ці місця.
— Я залишу ці місця зразу ж, як тільки одержу двадцять тисяч червінців: я надав вам свої послуги саме за цю суму.
— Ви вирішили одержати платню в інший спосіб, сер. І порушили при цьому закон. Нам з вами немає про що розмовляти, капітане Блад.
Блад, примружившись, подивився на губернатора. Невже цей чоловік — несосвітенний дурень чи він просто шахрай?
— О, та вам пальця в рот не клади, — засміявся він. — Тепер я не сумніваюсь, що мушу провести решту своїх днів, рятуючи британські колонії, коли вони попадуть у скруту. А зараз я тут і тут залишатимусь, поки не одержу двадцять тисяч золотих червінців. — Він кинув капелюха на стіл, підсунув стільця й сів на нього, поклавши ногу на ногу. — А сьогодні тепло, полковнику, чи не так?
Очі полковника розлючено блиснули.
— Капітане Макартні, сторожа чекає на галереї. Будьте ласкаві, покличте її.
— Ви маєте намір заарештувати мене?
— Авжеж, сер, — похмуро відказав полковник. — Це мій беззастережний обов'язок. Я повинен був зробити це ще тієї миті, коли ви ступили на цей берег. А тепер ви переконуєте мене в тому, що я повинен був вчинити так, незважаючи ні на які обставини. — Він махнув рукою солдатові, який зупинився в дверях. — Прошу вас, капітане Макартні, дійте.
— Зачекайте хвилиночку, капітане Макартні! Тільки хвилиночку, полковнику! — Блад підніс руку. — Це ж дорівнює оголошенню війни.
Полковник зневажливо знизав плечима.
— Можете називати це, як вам заманеться. Це не має значення.
Сумніви капітана щодо чесності губернатора по цих словах розвіялись без сліду. Полковник був звичайнісіньким дурнем, в голові якого двом думкам уже не вистачало місця.
— Навпаки, це має величезне значення. Оскільки ви оголошуєте мені війну, то матимете її. Але попереджаю вас, що буду з вами такий же нещадний, як учора з іспанцями, коли я був вашим союзником.
— Сто чортів, — вилаявся Макартні,— ми тримаємо його в руках, а він он як розмовляє!
— Інші вже тримали мене в руках, капітане Макартні. Тож не покладайте на це надто великих надій. — Блад усміхнувся, потім додав: — Вашому острову пощастило, що війну, яку ви мені оголосили, можна вести без пролиття крові. По суті, вона вже розпочалась, і вам досить буде одного погляду, щоб прийти до висновку: стратегічна перевага на моєму боці, і вам не залишається нічого іншого, як капітулювати.
— Я не бачу підстав, щоб прийти до такого висновку, сер.
— Це тому, що ви надто повільно усвідомлюєте очевидне. Я починаю схилятись до думки, що у нас на батьківщині подібну рису вважають обов'язковою для губернатора в колоніях. Хвилиночку терпіння, полковнику: я звертаю вашу увагу на те, що мій корабель перебуває поза межами гавані. На його борту дві сотні завзятих бійців, які проковтнуть ваших безхребетних захисників одним ковтком. На ньому також сорок гармат, і потрібно лише годину, щоб половину з них перевезти на берег з тим, щоб протягом наступної години вони обернули Сент-Джон на купу сміття. Їх не зупинить думка про те, що це англійська колонія, не сподівайтесь, бо третина мого товариства, дозволю вам нагадати, — це французи, а інші дві третини такі ж вигнанці, як і я. Вони з превеликим задоволенням пограбують це містечко, по-перше, тому, що його названо в честь короля, бо це ім'я ненависне всім їм, а по-друге, через золото, яке ви знайшли тут на Антігуа.