— Слухай, синьйорино, будь пильною з тим Джакомо, приглядай, з ким він вестиме мову і про що. І не криви своє личко! Я тебе наскрізь бачу! Скільки разів полювала на мою карету? Чого тобі від мене треба? Волочилася з тими малярами?
Еву брали дрижаки, а старий, як сновида, вештався спочивальнею.
— «Я сирота...» Вже давно мала подбати про себе — тобі ж чи не тридцять!
— Двадцять вісім, — виправдовувалася Ева перед хитрим дідом, що упіймав її, як пташку в сильце.
— Стара панна, — промовив граф злорадно.
— Стара? — скочила Єва з ліжка. — Ти, стоптаний черевику, старий, а я налита соками, як оливи на Сицилії! Кажи правду — що задумав?
Граф навіть не знітився.
— Будеш за аґента при Джакомо. Здається, він хоче нагріти руки й дати ногам знати.
— Так не майте з ним справ!
— Яка мудра! Може, мені хочеться його перехитрити?
— А як він мені горло переріже чи втопить?
— Ти для нього безпечна. Хіба що припнеш кайданками до ліжка...
Ева відчула, яка зимна підлога, скочила на постіль і загорнулася в ковдру.
— Тоді угода, — сказала твердо. — Який мені в тім інтерес?
— Двадцять тисяч лір.
— Тридцять!
— Мені дешевше відмовитися...
— Тридцять — або я нікуди не їду!
— Не їдь — повертайся до своїх малярів і крутися в їхнім домі!
— Гаразд... Двадцять...
Уранці, сідаючи в авто, Ева посміхнулася Джакомо:
— Сподіваюся, ви зрозуміли, що мій давній друг граф пожартував щодо нашого одруження.
— Не такий і давній... — відповів він, кинувши безжурний погляд.
Ева замовкла і почала накручувати на капелюшок прозорий шалик, щоб сховати личко від пилу.
Джакомо був увічливий, але не залицявся до Еви, поки не ступили на палубу вітрильника. Не встигла вона повести плечима від прохолодного морського вітру, як її попутник гукнув матроса і той приніс плед тонкої вовни. Загорнувши дівчину від вітру, Джакомо притис її до грудей:
— Ну, і варто було вестися на ті нещасні двадцять тисяч! Я тобі віддам мільйони!
— Про що ви? — намагалася обуритися Ева, та не хотіла вислизати з обіймів.
— Про свого батька... Щоправда, я бастард. Чи тебе цікавить чиста аристократична кров? Все одно його дібра будуть мої — у нього немає рідних дітей.
— Ви про графа?
— Про нього! Має звичку перевіряти таким чином.
— Кого?
— Жінок... Уяви собі: всі погоджувалися шпигувати за мною за двадцять тисяч лір!
Викиди сумління не давали Еві підняти очі догори, вона їх заплющила і першою поцілувала Джакомо.
«Десь я вже чула таке ім'я... Каліостро? Ні — Казанова!» — утішалася дівчина, відчуваючи на своїй щоці поколювання від шорстких волосинок, що встигли забути про вранішнє гоління.
22.
тасьова жона випинала живота і доводила його до сказу своїми примхами, але не поспішала йти до лікаря, щоб засвідчити вагітність. Видно, щось мудрувала. Потім одного вечора її привезли в авті приятельки з чаювання — блідою і ледве притомною, аж зайнятий петерпіперизмом і смакуванням бренді (від знемоги бачитися з Анабель!) Стасьо з острахом почав подумувати про своє недалеке прийдешнє.
Вівієн Вальд примчав розпитатися про Марґрет, незважаючи на доволі пізній час, але служниця, на прохання молодого містера, не пустила його далі вітальні.
Хоч недужа лежала в зимній спочивальні, та на щоках уже проступав рум'янець, блищав від поту довгенький гострий ніс, змокріло й втратило кучерявість приблякле волосся. Повіки посмикувалися — сон був неглибокий. Співчутливий Стасьо узяв дрібні пальчики у свою долоню...
— Вівієне, облиште, ми ризикуємо бути викритими, — прошепотіла немічна Марґрет.
Молодий муж, що й так відчував холод, який задля здоров'я культивують британські обивателі у своїх оселях, виправдовуючи вроджену скупість, ніби вкрився кригою. Навіть язик задубів.
«Вівієн їй миліший за мене? Та ж він навідується на збіговиська деґенератів! Сам казав, що чоловіча врода вища за жіночу! Певно, переглянув свої уподобання, бо жоден часопис не публікує його примітивних перекладів. Цікаво, вона теж «ноукає», коли він хапає за стегна?» — гарячково думав ображений Стасьо.
Йому хотілося брутально зірвати з Марґрет ковдру, щоб добре роздивитися живота, в якому прижився ембріон Вівієнового сім'я, і зразу ж покласти край своєму невдалому шлюбу. Але пригадав дотепні слова Гробовецького: поспіх сприяє лиш полюванню на бліх.
Уранці Марґрет пила чай з молоком, не торкнувшись прісної вівсянки, а Стасьо щедро пригощався беконом на хрустких хлібцях. Сніданок був тихим: крім слів «як чуєшся, дорога» і «все гаразд, дорогий», жоден не сказав нічого. Та коли служниця прибрала порожній посуд, настав час вияснити стосунки.