Удова Еммері першу хвилю розчарувалася, що добре задумана партія зненацька закінчилася внічию, але вже наступного дня запросила на обід професора Едварда Маккала з Балтимора — той їздив з лекціями на користь здорового способу життя, закликаючи американців їсти конюшину, люцерну і бурячиння, які легко засвоюються організмом ссавців.
— Як це треба ненавидіти тварин, щоб поїдати призначене їм їдло? — пожартувала Ізабеля.
— Дорога моя, не налаштовуйте себе на іронію! Він добре заробляє, їздить з просвітницькою місією, то ж хто може бути ліпшим чоловіком, як не той, що не сидить вдома?!
Маккал виявився веселим хлопцем. Якби не дрібненькі зморшки під очима, його можна було вважати вчорашнім випускником Гарварду. Сленгові слівця час до часу вбігали в його бездоганну мову і не шкодили їй. Він не церемонився, а після привітань і знайомства усівся за фортеп'ян.
— Як не часто можна бачити навіть у заможних людей добрий інструмент!
Удова хитнула добре впорядкованою зачіскою: мовляв, а ми тут такі!
Цілий вечір Едвард розважав жінок класичними вальсами, танго, фокстротами, а наприкінці заграв такого смутного блюза, що сльози навертались на очі.
— Це мелодія мого приятеля — мурина Бата Кіндая. Він з найглухіших пралісів Африки, з країни людоїдів.
— І ті його навчили грі на фортеп'яні? — зухвало спитала Ізабеля.
Маккал ніби й не чув — він взагалі частіш схрещував погляд з Мері, ніж з її компаньйонкою.
— Уявіть собі лісові нетрі, переповнені мавпами і левами, слонами і вужами, де люди мало чим відрізняються від звірів. Там дівчатка дозрівають в дев'ять літ, а хлопчики в тринадцять — і в них вільне полігамічне життя.
— Гм-гм, — закашлялася Ізабеля, уявивши первісний гріх в африканському стилі.
— Про нас там казали так: вони — білі, як чорти, однорукі, одноокі і одновухі, — оповідав далі професор, — і хлопчикові захотілося побачити таких людей; він, уже маючи кількох жінок, утік до найближчого міста...
— А зараз що з ним? — поцікавилася удова.
— О, він досяг успіху! Спочатку написав книгу...
— Людоїдською мовою, — прокоментувала Ізабеля.
— Ну, що ви така прискіплива! Звісно, англійською, бо швидко її вивчив. Право на видання викупили і німці — він тепер багата людина. Осів у Нью-Йорку, виступає в кабареті: грає блюзи, пробиває шкіру ножем, а кров не виступає, ковтає вогонь, примушує розквітати зелені вазонки!
— Я ще можу погодитися, що він вивчив мову, але фортеп'ян...
Ізабеля насмішкувато позирала на Едвард а.
— А що таке фортеп'ян? Та на ньому за півтора року навчився грати в'язень з-під Оклахоми і тепер навіть уклав контракти з кабаретами!
І він затарабанив по клавішах знаменитий канкан.
Ізабелі пригадався Париж, щедрий на пестощі і зрадливий Турбійон, що так уподобав молодшу сестру Еву, аж знехтував усіма чеснотами «Вернери в хутрі», навіть прихованими. А та безсоромниця покинула такого вродливого хлопця...
Маккал узяв її за руку:
— Міс не цікаво мене слухати — вона про щось мріє?
Хитруватий професор нарешті забув про фортеп'ян і почав нарікати, що жінки вимучують своє тіло дієтами та руханками задля офіціяльної краси, коли можна безболісно перейти на трав'яне харчування.
Удова згадала про соковиту печеню і зітхнула: на вечерю подавали розмаїті салати. Певно, щоб не відчути голоду по такому прийнятті, Едвард Маккал розвинув теорію про те, що всі зайди можуть заввиграшки зробити в Америці кар'єру, не згірш Бата Кіндаї.
— Мій приятель нещодавно побував у Оксфорді...
— Ви маєте на увазі мурина? — пустила ядучу стрілу Ізабеля.
— Ні, точніш сказати — колега, — не образився професор. — Так він відшукав у архівах особистий список прадіда Джоржа Вашінгтона. Скажу вам, то був ще той лінюх, легкодух і гуляка. Він покинув школу з причини поганої поведінки та ще й не заплатив боргу — сімнадцять шиллінгів і десять пенні. Тоді його навіть передали поліції, але там пошкодували хлопця й відпустили. І він дременув до Америки!
— Скільки ж тепер Америка винна Британії? — знову не втерпіла Ізабеля.
— Уже нічого! — засміявся Едвард. — Мій колега пішов до університетської каси і склав цю суму.
— Як цікаво ви оповідаєте! — вигукнула удова.
— Це моя професія — оповідати цікаво й захопливо, інакше мене попросять звільнити місце в унівеситеті і заробляти собі на хліб важкою фізичною працею!