Так Ґеньо заробив перші грубі гроші. Звичайно, грубі як на гімназиста, що ніц не вмів, окрім писати навспак і не хвалитися цим перед Максиміліяном, який провадив пісне дисципліноване життя: шляфен, лернен, турнен[14].
Аптекар ще за часів свого добробуту знав, що, окрім панотця, жінки сповідуються лікарям та фармацевтам. Йому нескладно було зорієнтуватися в питаннях родинних секретів своїх колишніх клієнток, щоб видати Ґеня за провидця, а той кмітливий хлопчисько ще й підсипав у свої пророкування різної романтичної потерухи. Одній панні написав, що об'єкт нічних зітхань і безсоння поведеться на її чуття, побачивши у білій сукні з чорним капелюшком та з жовтими трояндами в руках. І та навіть до забавового гуртка на Вірменській приходила завжди однаково вбрана, з чого вчитель танців виснував: панна депресує...
Не відомо, скільки б тривали ті спектаклі, якби невдоволена сварлива кобіта не влаштувала Гробовецькому авантуру в каварні «Під трьома муринами», бо так і не дочекалася омріяного заміжжя, яке Ґеньо пообіцяв зразу по великім пості. Аптекар з переляку промовив слова нечувано нахабні: «То, прошу пані, я готов сам вас пошлюбити».
Пані Беата Грущинська була не без посагу і не без доброї камениці на Личакові — так Оскар Гробовецький перейшов у статус заможних міщан, не відмовляв собі у задоволенні щодня спожити келішок лікера Бачевського та обідати у Крамера і Вуйціка[15]. Він запровадив знову свою аптечну справу, яка йому далася з однієї простої причини: у моду увійшло омолодження, про що мріяли не лише жінки. Свій препарат готував, як пошукач філософського каменю — тобто у абсолютній таємниці. Під вечір ловив жаб, на світанні виварював їх у казані і проціджував. До мутнуватої рідини додавав сухого розмарину, тертого чорного перцю, лимонної цедри, товченого часнику і збовтував до появи піни. Потім розливав у пляшечки... Щоб не попастися на шарлатанстві, Гробовецький винайшов спосіб спілкування з певними людьми: він відпускав омолоджувальну суспензію лишень тим, хто промовляв умовлену фразу:
— Прошу пана, мені б такого ліку, який нікому не шкодить...
Звісно, пані, що внаслідок енергійного наступу отримала собі законного мужа, не мала звички пхати носа в його підприємницькі заходи.
Шляхетні почування не дозволили аптекареві кинути Ґеня напризволяще. Адам Кендзьорівський по-дитячому вірив, що його названий син й надалі осягає таємниці хімії та анатомії, а юнак тим часом у комірчині аптеки розбавляв скажений жаб'ячий відвар звичайним чаєм з домішкою рум'янку, якщо попит перевищував пропозицію.
Та кожен мотузок має свій кінець. Цього разу стара панна з Вульок висловила невдоволення, що після уживання чудодійного ліку їй під очима так набрякло, ніби вона з дня на день зазирає в келішок з «Чорною Індією»[16], ще й стала погрожувати: нашле на Гробовецького не лише комісію експертів, а й поліціянтів. Чесно налаштований Оскар не смів стати двоєженцем, тому, зафундувавши своїй жінці та двом її приятелькам квитки до кінотеатру Коперника на «хвилюючу драму», як писалося в афіші, «Незнайомка з вулиці сліз», де головна роль належала мадярській кінозірці Марґіт Барней, він вийшов із зали, нібито відчувши задуху. Беата по-змовницьки потисла йому пальці. Головне, щоб її колєжанки не сумнівалися: Оскар був при ній!
У фіякрі на Гробовецького чекав Ґеньо з усіма своїми грошима, навіть із дрібними монетами з бонбоньєрки пані Кендзьорівської. Спільники швидко домчали до двірця, звідки рушили потягом до Будапешту, знаючи на двох три фрази по-мадярськи: сип кішлань, кезит чоколом і нем тудом[17].
Так Ґеньо зрадив своїх благодійників, не став складати матури[18] і повіявся світами з новоявленим Каліостром. Кендзьорівський кинувся до поліції заявити про викрадення годованця і розповів молодому нишпорці на прізвище Маґдебурко, що востаннє бачив Ґеня вранці, коли той ішов до гімназії. Опісля мав бути в Оскара Гробовецького на уроках з хімії, але його жінка висміяла відомого газетяра: чого це Ґеньо мав тоді прийти на уроки, коли вона з чоловіком і двома приятельками сиділи в синематографі? А увечері аптекар виїхав до Відня...