«Так ось тобі наречена!» — мало не скрикнув татко, стурбований невизначеним становищем своєї Сюзанни.
Тістечка Ґеньо приніс служниці Гробовецького і попередив жінку, що цими днями до нього має прийти молода особа, яка принесе вістку від Оскара. На виду у служниці не відбилося й краплі цікавости.
Знайомство із Сюзанною відбулося за сприяння її татуся, коли Ґеньо сидів при вікні з філіжанкою кави, а вже другої ночі охоча до любощів панна сама скидала із себе мережану білизну у спочивальні Оскара та Беати. Старий Крамер не бив на сполох і цим благословив перелюбство формальної жони Шандора Надя, мадярського емерита. Служниця ж, обдарована кількома доларами, мовчала, як китайський бовван.
Тиждень спокійного побуту між спочивальнею та вечірніми проходами серед пишно вбраних фацетів і кобіт почав набивати Ґеньові оскому: він пригадав свою невдатну женячку з британською підданою і зрозумів, що різниця між нею та Сюзанною лише в одному — нинішня пасія обожнює його до нудоти. Брак пригод давався взнаки. І тут Ґеньові потрапила на очі репортерська замітка в стилі його покійного названого татка Адама Кендзьорівського: «Бомба і діяманти». Вдаючись до надмірних метафор, писака повідомив, що четверо студентів-хіміків, потерпаючи від нужди у Римі, задумали розбагатіти в простий, та небезпечний спосіб. «Довгими ночами, при маленькому недогаркові свічі, вони майстрували... бомбу, аби одним порухом руки набути багатства для пристійного побуту і лупання скелі науки. З гуманістичних міркувань, щоби завдати якомога менше шкоди людям, студенти підклали бомбу під виставкове вікно ювелірної крамниці. Після легенького вибуху, який розніс вщент не лише вікно, а й усю передню стіну, вони позбирали коштовності й утекли. Та не судилося їм довчитися у високій школі: молодість узяла своє — їхні милі подружки тієї ночі були густо обдаровані діямантами, а на ранок з плачем та каяттям свідчили в поліції».
— Оферми! Нахапали повні кишені каменів та й побігли до хвойд?! — гукнув сам до себе Ґеньо. — Але добре вигадали...
При тім він не вдався до розмислів — навіщо йому така небезпечна пригода на власні сідниці? Адже добувати гроші можна у значно тихіший спосіб.
Уже наступного дня Максиміліян Морґен отримав замовлення на виготовлення бомби, яка б не лише порушила цілість вікна в ювелірній крамниці, а й напустила щільного їдучого диму. Звісно, звиклий до орднунґу Морґен ні за що не погодився б на таку авантуру, щоб опісля хлебтати зупу із дзюри[7], тому Ґеньо вигадав для нього байку. Буцімто хоче випробувати сміливість свого приятеля-пожежника, нещодавно щасливо пошлюбленого, на прохання його грайливої молодички, яка під час «легенького вибуху» причаїться на стриху...
— Ти розумієш, Мільку, подружнє життя згіршує людські взаємини. Ще місяць-два, і вони збайдужіють. А невеличка пригода оновить їх — вони романсуватимуть і вуркотітимуть, як голуби на міській вежі.
Максиміліян нагнув голову над філіжанкою кави. Він був закоханий у винахідництво і не розумів Ґеньових арґументів. Хоча звідав «купленої» любові — і вона його розчарувала.
Вікна каварні відбивали напад осіннього листя. Сюзаннин татусь позирав на них з-за своєї каси, скошуючи оком на Ґеня: «Коли вже цей фацет хоч натякне на заручини?»
Минув тиждень. Максиміліян усе ще ґуздрався з бомбою, а Ґеня брали чорти, бо виставкове вікно крамниці Гаммлера засліплювало очі діамантовими зблисками й сонячними зайчиками від прикрас із черленого золота.
«З таким набутком доведеться втікати далеко, — міркував Ґеньо. — Чи брати з собою Мілька? Чи він поїде? А куди діватися, якщо став на криву стежку? Але ж він чистий і чесний, як німецький пастор. Тоді треба його заохотити».
Коли Морґен отримав листа від Емілії Джонсон із Англії, яка після перельоту з Льондону до Австралії дістала з нагоди іменин короля титул «леді» та орден командора Британської імперії, він перетворився на закам'янілого вікінга. Леді пропонувала «знаменитому винахіднику» сполучити свої ідеї щодо вдосконалення летунського обладунку та легкопаду, аби унеможливити загибель летунів.
— Скільки ти мені заплатиш? — поцікавився він у Ґеня. — Цього вистачить, щоб доїхати до Льондона?
Наш мантій усміхнувся — сфальшований лист подіяв: Морґен не лише зробив бомбу, а й склав валізу для подорожі.
Того дня Ґеньо, щоб не викликати підозрінь у старого Крамера, зайшов до каварні з доволі об'ємним пакунком у сяйливій фользі. За касою стояла Сюзанна, яка вранці випурхнула з камениці Гробовецьких. Вона так вдячно позирнула на Муркоцького, аж йому стало ніяково за свою підступність. Але треба було довести гру до кінця. Він замовив каву і взявся за газету. Сюзанна не зводила очей з пакунка, вважаючи, що в ньому якась цінна річ — для неї. Повернувся Крамер (він, певно, по тиху ковтнув келішок лікеру) — розчервонілий, як мак. Ґеньо ґречно з ним привітався. І тут Панна Пухкенькі Стегна сміливо підійшла до столика...