За цими балачками у пащі Козобродського щез майже весь цвібак, який уже не мали шансу скуштувати ні малий Ґеньо, ні дорослий.
23.
никлий Евґеній Муркоцький, за яким так побивалася Сюзанна Крамер, усе ще переховувався у Жозефіни-Зоні, бо Місько мав не лише придбати йому моднярський жіночий одяг, а й виробити, на всяк випадок, документи на Евґенію Муркоцьку. Взагалі, гадав він, випадок з бомбою у каварні — то вже підказка про небезпечне побутування у Львові, де на нього оголосила полювання тимчасова пасія. Але виїздити звідси годиться спокійно, без алярму.
Наш герой з нудьги почав навчати Жозефіниного сина писати навспак — і хлопчисько, якому так бракувало батька, реп'яхом вчепився в Ґеня. А ще він навчав малого французької й англійської, від чого була в захваті Жозефіна. Вона часом думала, що материн, хай з Богом спочиває, годованець таки вплинув на перебіг її особистого життя, інакше не стати їй би пані Кендзьорівською.
Місько тепер забігав хіба що на годинку і виблискував, як нова копійка. Нічого не розповідав, де побутує, але раз по раз згадував Маґдусю, і Жозефіна зрештою почала випитувати, що то за одна. Коли ж дізналася, з ким має справу Місько, довго плакала перед образом і молилася за покійного адвоката, свого благодійника. І то були єдині щирі сльози за Генріхом Альбертшулле.
У цей час до Львова повернулася й Беата Гробовецька у супроводі двох компаньйонок-француженок, найнятих Оскаром. Служниця ніяк не могла второпати, що це сталося з панею (та не розмовляла, лиш усміхалася), не тямила балачок двох дрібнотілих дівиць, які цвірінькали, немовби нелякані горобці, і з розпачу кинулася шукати собі спокійнішого місця. Їй нараяли вдову по адвокатові — і це була Маґда. Служниця прийняла Маґдині умови і ладна була вже й не повертати до своєї напівпритомної господині, але сумління взяло гору.
— Пані, — сказала вона смиренно, як на сповіді, — мушу добути сей місяць на старому місці: там мене ніколи не кривдили...
— То чого ж ідеш звідти? — гнівливо спиталася Маґда.
— Біда... Така була маєтна кобіта, а нині на ніц здуріла. Дзьобає якісь зернята або смокче родзинки — ото й уся їда. А сама як з хреста знята — аж світиться. Приїхала з якимись двома дівками, що з ними й на шпацер[36] встидно вийти; обвішалися коралями, перстенцями, а суконки такі, що хлопів на гріх спокушають!
У голосі служниці невідомо чого більше: заздрости, що сама без хлопа, чи образи, що в скарбничці лежать лиш бабцині зґарди.[37]
— А кому ж маєтки дістануться при такій божевільній? — поцікавилась удова по адвокатові.
— Так є пан, її муж. Він чи не в Америці замешкав. Пристійний чоловік, та не пощастило йому доживати віку в подружжю.
По такій бесіді Маґді раптом спало на думку згадати свій молодечий промисел, лишень цього разу вона вдаватиме ображену зрадою жінку, а Місько — зрадливця.
Коли служниця почала збирати свої лахи, Беата й бровою не повела, зате сполошилися її компаньйонки, від чого камениця наповнилася пташиним цвіріньканням; панни метушилися, як на пожежі, втямивши, що віднині не буде вранці кави зі сметанкою, а подбати про себе у незнайомому місті вони були не готові. Та служниця з похмурим обличчям зачинила за собою двері, щоб осісти у Маґди.
А другого дня до них зайшов добре вбраний молодий чоловік і поцікавився, чи може обговорити з господарями спільне використання зарослого ставка в кінці саду, де й зараз кумкали жаби, які вивелися вже після омолоджувальних суспензій Оскара Гробовецького.
Панни лопотіли французькою до Міська, а він хапав їхні руки і ґречно виціловував, і це єдине, на що він був спроможний в такій оказії. Потерпілі відвели його до кухні і почали показувати порожні баняки, що виблискували боками, як стародавні лицарі об ладунками.
— Ви, бідачки, зголодніли? — співчутливо промовив Місько і рухами показав, ніби набирає ложкою зупу з миски.
Панни замахали головами. Їхній рятівник витяг з кишені банкноту зеленого кольору і покрутив у пальцях. «Уі, уі!» — відповіли панни, і одна з них побігла в покій, повернулася із тугим чоловічим гаманцем крокодилячої шкіри.