— Ґеньо? — почулося від вікна.
Це від несподіванки знову прийшла до тями Беата Гробовецька. Але в ту ж мить на порозі камениці виник рум'янолиций Маґдебурко. Здивовано дивлячись на Ґеня, він спитався:
— То це той вломник у ґранатовому плащі?!
Ґеньо зрозумів, що зараз відповість за Міськові пригоди, якщо не дасть ногам знати. Він кинувся не до дверей, а в глибину дому, і поки Юрась перескакував через гори жіночих лахів, встиг вистрибнути з вікна в сад. Двоє поліціянтів задумливо обходили зарослий став і запізно почули погук Маґдебурка. Муркоцький біг до Кайзервальду, як молодий олень, що вчув за собою чорне око мисливської рушниці.
25.
авно ви нічого не чували про Збишека Циганєвича, якого так присмирила знаменита Една Мюрей — найвродливіша злочинниця З'єдинених Держав. А він, до слова, хоч і був у постійній небезпеці, та компенсував свій неспокій стосиком долярів.
Кіртенова жінка виявилася не такою дурною, отож коли до її дому ввійшла Саліванова «матір», вона тупо навела на неї блискучого бравнінґа. Не було й мови, щоб вимагати сільничку з діямантами, і Една схопилася за серце, гукнувши хрипким старечим голосом:
— Сину мій, сину!
— Ти б ще гукнула його сучку Едну! — зловтішалася молодиця. — Нічого ліпшого не вигадала, як відкинути в мене порепані копита?
Збишек, не вагаючись, вбіг у дім і, високо тримаючи в руках бляху від паска, проревів:
— Поліція!
Кіртениха натисла гачка — і куля свиснула мимо вуха атлета, аж він відчув холодний карпатський вітерець.
«Отак уб'ють ні за що ні про що...» — майнула думка й згубилася, бо треба було швидко давати драпака.
Та Една вирішила дограти спектакль.
— Хапайте її, шерифе, вона переховує крадені діяманти! Як вкласти суперника на килим, щоб він і пальцем не поворушив, Збишек знав, тому за мить Кіртениха лежала під ним писком донизу. А тиха Саліванова «матір» витягала з креденсу одну за одною дванадцять однакових сільничок і пакувала їх у свою предпотопну торбину, деренчливо примовляючи: — Зле тебе виховували, дівко, що не шануєш старших. От і лежиш під шерифом, як остання хвойда. А де у тебе комірчина? Посидиш у ній, поки сусіди не випустять... Не пручайся, бо вб'ю з твого ж бравнінґа...
Занепала духом Кіртениха слухняно попленталася в комору.
Та не встиг Збишек завести новенького «форда», як з будинку почувся несамовитий вереск.
— Жени, ковбою! — наказала Една слабким голосом, не виходячи з образу старої.
У жодній із розтрощених сільничок не було ні подвійного дна, ні навіть крихти від діямантів.
— От стерво! — без гніву вигукнула Една. — Я знала, що вона переховає діяманти! Але чому так бездарно скористалася своїм шансом?
І витягла з торби цукорницю...
Так що стосик асиґнацій за виявлену мужність Циганєвич отримав цілком заслужено, а Саліванова «матір» уже вигадувала інше випробування для нього: зірвати куш в казині.
Една не мислила себе без пригод: як можна було залягти в якійсь норі, коли навколо стільки цікавого? Її не тривожило, що американські нишпорки відкрили на неї сезон полювання, бо вони шукали ефектну вродливицю, а хитрунка вподобала собі личину добросердної старенької при статечному синові.
— Ковбою, — лащилася вона до Циганєвича, — невже тобі вистачить отих дрібних грошей? Ти можеш мати вдесятеро більше.
— Я вже мав, — байдуже казав Збишек, — і всі програв.
— Цього разу виграєш, — обіцяла Една. — Людина двічі в програші не буває. Це ж так просто...
Тієї ночі атлету наснилося, що він у Львові — пишно вбраний сидить в «Аполло», споглядає танці знаменитої муринки Джозефіни Бейкер і слухає любовні пісеньки Маврикія Шевальє, за які він отримує до шести тисяч золотих щомісяця. Потім переноситься за зелений стіл в казині, а напроти нього — Ґеньо, Гробовецький, Беата і... Маґда. Вона сердито дивиться на Збишека і питає:
— Так коли ми поїдемо?
— Куди? — хоче спитатися Циганєвич, але язик важкий, як колода.
— Він вас, пані, не розуміє, — втручається Ґеньо, — стільки років на чужині. Спитайте його по-ангельськи, то відповість.
І тут Маґду як хто нагаєм пригостив — вона висипала на Збишека цілий міх добірної лайки, добре відомої львівським вломникам, жебракам і повіям.
— Боже, як я стужився за рідним краєм! — скрикнув спросоння атлет і сів, як турецький святий.
Вікна, завішені щільною тканиною, зупинили пізній ранок.
— Спи, парубче, — заспокоїла його Една, не розплющуючи очей.