Певно, серед глядачів було багато скептиків, тому що почулися уїдливі репліки:
— Пардон, ми не замовляли театр тіней!
— На такі забавки кличте дітваків!
Магараджа як би не чув. У його руках — довга мотузка і сокира.
— Ось перша зброя людини проти сильнішого звіра! Будьте уважні!
За полотнищем тінь первісної людини замахувалася сокирою на тінь страуса.
Якась жінка ойкнула, а далі — тиша... Половина зали куняла, як після празника чи весілля. Терпко-солодкавий дух індійських земель вколихав і приспав інших глядачів, мовби маленьких дітей. Лише троє чоловіків, ворожих до магараджі, піднялися з місць.
— Так ти всесильний? Так ти премудрий? То ми це випробуємо!
Вони за мить скрутили Шиньйону руки, зв'язали мотузкою, запхали вниз головою у бочку і на його верески і пручання мали одну пораду:
— Доведи, що ти чарівник! Визволься сам — без помочі! В Індії й не таке виробляють!
На той гамір нагодився якийсь жандарм — й Ізабеля таки мала рацію: Франсуа Шиньон закінчив свою кар'єру віщуна так, як провістила вона — просто розумна жінка.
...Уранці до помешкання Андре Турбійона увійшла жінка в хутрі. Служниця бігла за нею, стривожена й налякана.
— Месьє, ця мадам... Вона нахабно увірвалася в передпокій!
— Облиш, Мюзетто, я навіть знаю, що в неї під хутром. Тіло... Саме тіло...
8.
едарма кажуть, що Льондон — то сечовий міхур Британської імперії. У таку вічно туманну вологу погоду навіть водії таксі волочаться вулицями, як сліпці, а летуни просто плюють у стелю. Максиміліян Морґен, вихований і дисциплінований, не смів нагадувати про себе славнозвісній англійській леді Емілі-Анабель, яка забула про нього на цілі два тижні. Він вставав о шостій ранку, гімнастикував, виливав на себе відро холодної води в зимній лазничці, схожій на перебудовану вбиральню, пив обридлий чай (львівська духмяна каво, де ти?) і сідав за креслення. Так-так, його мозок також вимагав гімнастики! До всього того, про що ви дізналися раніше, додався проект субмарини, яка в потрібний момент стає летовищем і приймає на себе літака. Але леді десь пурхала, певно, з наслідним принцем, чесноти якого переважать усі позитивні риси характеру нашого винахідника, тому Максиміліян вдосконалив субмарину так, що вона стала ще й підводним заводом з переробки водоростей на поживний харч для екіпажу.
Одного вечора до Максиміліяна постукали у двері два чоловіки у візитових строях. Очікуючи замовлення від військового департаменту, наш Зігфрід без страху запросив їх увійти.
— Фредерік Олбудсмен, — представився один, з невиразними дрібними рисами обличчя, але з такими чорнющими вусиками, загнутими кінчиками догори, що мимохіть виникало підозріння про їх неприродне походження.
— Патрицій Офенбах, — назвався другий, чий кирпатий ніс засвідчував простолюдинське походження, а хитрі блакитні очі шастали помешканням, вишукуючи прикмети прихованого багатства.
— Максиміліян Морґен, винахідник і пілот, — поважно відповів забутий Анабель галичанин — чи не удвічі вищий за своїх незваних гостей. — А ви від військового міністра?
— Вважайте, що так, якщо ви саме на це очікуєте, — химерно якось відповів той з вусиками, Фредерік.
— Показати вам креслення?
Зраділий Максиміліян ладен був зразу викласти всі карти.
— Потім, як буде час, — втрутився Патрицій. — Ви літаєте на «фармані»[51]?
— Літаю...
— Тоді скажіть, чи зможе він підняти трьох чоловіків середньої ваги?
— Трьох? — здивувався Морґен. — Там місце лиш для двох! І один з них має бути пілотом.
— А якщо вам добре заплатять?
— Від цього місця не побільшає, — зауважив наш чистий душею і помислами земляк.
— Ви не поспішайте, поміркуйте. За це ми платимо...
Як Максиміліяна в дитинстві не вчили стримувати почуття, цього разу він не встояв.
— Я не зрозумів...
— Що там розуміти: п'ять тисяч фунтів вам як з неба впаде!
— Головне, щоб при цьому не впав літак...
— Джентльмен уміє жартувати, — усміхнувся кирпатий Патрицій.
— Які жарти?
Максиміліян узявся доводити цим двом неукам неспростовні закони фізики: літак з крилами із соснових брусків може витримати рівно стільки ваги, скільки запланував авіаконструктор, та вони слухали у піввуха.
— Так можна впасти пляцком — і тоді вже не матиме значіння названа сума у штерлінґах, — навів останній доказ винахідник, — ні для вас, ні для мене.
— Доведеться вам двічі перелетіти до Канади, якщо не годитеся взяти двох, — із погрозою в голосі сказав Олбудсмен.