Якби в цей час прийшла та вертихвістка Емілі-Анабель, вона би швидко розкусила цих двох мантіїв, а так Морґен був сам на сам із заманливою пропозицією, від якої добре повівало смертельною небезпекою чи британською в'язницею, до чого арійський ніс був абсолютно нечутливим. Макса навіть не здивувало, що його вирахували як білу ворону серед хмари чорних. Ну, припустімо, його добре потертий шкіряний одяг наводив на думку: певно, сей чоловік літає. Але ж то потрібно було натрапити саме на нього! А це можливо лише стеженням... Ні, дисципліновані мізки ще не дають ґарантії гнучкості мисленнєвого процесу!
— Чи можна побачити літака? — спитався Морґен.
— Навіщо? «Фарман» — він і в Африці «фарман»! — підморгнув Патрицій.
Ну, матолку, напружся! — аж хочеться гукнути горе-винахіднику, але це нічого не дасть: він добровільно вповзає в крокодилячу пащу, бо уявляє, що Британська імперія всуціль складається з джентльменів, чий консерватизм не пускає в голови ніяких злочинних помислів.
— Вилітаємо завтра рано-вранці, — як про вирішену справу промовив Фредерік Олбудсмен.
— Але синоптичні прогнози вельми складні, — слабко опирався Максиміліян. — Туман...
— А ви знаєте, що Британія без туману, що Франція без вар'єте? — пожартував Офенбах. — Наші летуни кажуть, що варто піднятися над туманом, як повітряні шляхи чисті й безперешкодні! То як? Згода?
У Максиміліяновій душі доброчесність поборювала зиск, але зиск виявився сильнішим.
— І все ж утрьох летіти небезпечно. Але я погоджуюсь...
За два дні всі ранкові газети вийшли із заголовками: «Пограбування віку! Два службовці винесли з Іпотечного банку сто тисяч фунтів штерлінґів! Пошук злочинців не дав результатів! Ймовірно, вони вилетіли на викраденому літаку моделі «фарман», що належав леді Емілії Джонс!»
— Але тоді варто очікувати летунської катастрофи — банкові клерки не кермують літаками, значить, найняли пілота, — обговорювали подію у Скотланд-Ярді.
— Який божевільний візьме на «фарман» двох пасажирів? Він що — складе їх, як легкопади?
Вони не знали розумової спромоги Максиміліяна: по-перше, він на летовище прибув з металевими прутами, поцупленими з камінних решіток у готельчику, і зміцнив «фарманові» крила; по-друге, він змусив Олбудсмена влягтися так, щоб відігравати ролю спинки сидінь, зігріваючи грудною кліткою і черевом спини його та Офенбаха. Здивований «фарман» пофуркав, та мусив злетіти під тиском нахабного винахідництва галицького Едісона.
9.
скар Гробовецький повернувся до Львова не так з туги за Беатою, як з потреби вже остаточно відійти від будь-яких справ і жити, наскільки дозволять обставини, праведним емеритом. Грошенята у нього водилися, щільно укладені в сейфи швейцарських банків, а острів він здав в оренду кіновій фабриці, яка на ньому облаштувала знімальні майданчики для фільмів про корсарів та конкістадорів. У кожному сценарії йшлося про викрадення красунь і пошуки скарбів, про принців-невільників і принцес-наложниць, яких вирятовували бідні вояки або перевдягнені у вояків дівчата, що потім виявлялися їхніми братами-сестрами. Кінова індустрія потребувала сентиментальних історій — і нема на то ради...
Бідний Гробовецький! Він онімів, побачивши безлад у камениці і самотню Беату при вікні.
— А де дівчата? Вони тебе покинули? — упав він навколішки біля Беати.
— Та ні, — цілком свідомо відповіла дружина. — Я їх вигнала на вулицю. Вони навели сюди вломників. Знаєш, Оскаре, сьогодні мені б засмакував запечений заєць...
Другого дня в камениці з'явилася молода служниця, швидка, як відьма на мітлі, балакуча, як базарна баба, і висока, як московський ґренадер. Вона швидко впорядкувала помешкання, без жалю повикидала понищений панський одяг (вона у нього все одно не влізла б!), встигала відмарширувати на базар і принести два кошики харчів, а за доплату ще й куховарила.
— Ти кажеш, приходив Ґеньо? — усе випитував Оскар Беату. — Не помиляєшся? Ти ж була як не в собі...
— Дурний ти, чоловіче! Я вмію «бути в собі», коли захочу! Ґеньо мені б допоміг, так тут нагодився Маґдебурко: «То це той вломник?!» І Ґеньо мусив утікати!
— А хто ж таки вломився? Ти його знаєш?
— Не мала честі!
— Беато, я не жартую!
— Облиш це — у житті треба зазнати всього, навіть грабунку у своєму домі!
Ні, таки східні мудреці вміють посіяти в мізках неофітів зерна своїх філософських переконань...