Після того гулянка розбилася на окремі компанії і тривала до півночі. З усіх закладів відкритою лишалася тільки крамничка Клотільди Арменти в одному з кутків майдану. Сантьяго Насар, Крісто Бедойя, мій брат Луїс Енріке і я, усі ми четверо подалися до притулку милосердя Марії Алехандріни Сервантес. Серед багатьох інших туди навідалися й брати Вікаріо. Вони випивали з нами і співали з Сантьяго Насаром за п'ять годин до того, як убили його. На вулицях містечка, певне, ще жевріло кілька головешок, розкиданих із вогнища сьогоднішньої гулянки, бо звідусіль до нас долинали сплески музики та гамір далеких бійок: отак ми й бавили час, дедалі сумніші, чекаючи тієї хвилини, коли пролунає гудок єпископського пароплава.
Пура Вікаріо розповіла моїй матері, що лягла спати об одинадцятій вечора, після того як за допомогою старших дочок навела сякий-такий лад на подвір'ї. Розповіла також, що о десятій годині, коли на подвір'ї ще співало кілька п'яних, Анхела Вікаріо прислала попросити валізку з особистими речами, яка була в гардеробі її спальні, і мати хотіла передати також валізку з буденним одягом, але посильний дуже квапився. Пура Вікаріо вже спала глибоким сном, коли у двері постукали. «Постукали тричі, з великими паузами, — розповіла вона моїй матері, — і в тому стуці одразу відчувалося щось незвичайне, як буває завжди, коли вам приносять погану звістку». Вона відчинила двері, не вмикаючи світла, щоб нікого не розбудити, і в сяйві вуличного ліхтаря побачила Байярдо Сан Романа в незастебнутій на ґудзики шовковій сорочці та якихось чудернацьких штанях на еластичних шлейках. «Він був весь зелений, наче примара з жаского сну», — розповіла Пура Вікаріо моїй матері. Анхела стояла в тіні, отож мати побачила її тільки тоді, коли Байярдо Сан Роман схопив її за руку й витяг на світло. Вона з'явилась перед материні очі в подертій на клапті атласній сукні, обгорнута до пояса рушником. Пура Вікаріо подумала, що це вони зазнали аварії в автомобілі і тепер лежать мертві на дні якогось провалля.
— Мати божа! — прошепотіла вона, похоловши з жаху. — Скажіть, ви ще на цьому світі чи ні?
Байярдо Сан Роман не увійшов, не мовив і слова, а тільки злегка штовхнув у двері дружину. Потім поцілував Пуру Вікаріо в щоку й озвався до неї голосом, у якому бринів глибокий смуток і водночас ніжність.
— Спасибі за все, мамо, — сказав він. — Ви свята жінка.
Тільки Пура Вікаріо знала, що робила наступні дві години, і вона лягла в могилу, не розкривши цієї таємниці. «Я пам'ятаю тільки, як мати однією рукою вчепилася мені в коси, а другою била мене з такою люттю, що я думала, вб'є на-смерть», — розповіла Анхела Вікаріо в розмові зі мною. Але й це вона робила з певною осторогою, і чоловік та старші дочки, які спали в інших кімнатах, не знали нічого аж до ранку, коли нещастя знайшло своє остаточне завершення.
Близнюки повернулися додому незадовго до третьої години, терміново викликані матір'ю. Вони побачили Анхелу Вікаріо в їдальні — вона лежала долілиць на канапі з посинцьованим обличчям, але вже не плакала. «Я перестала боятися, — розповіла мені вона. — Навпаки, почувала себе так, ніби знов оживаю після смертельного отупіння, і хотіла тільки, щоб усе якомога скоріше скінчилося і я змогла нарешті поспати». Педро Вікаріо, рішучіший вдачею, ніж його брат, схопив сестру за стан, підняв і посадив на стіл.
— Ну, дівчино, — мовив він, трусячись од люті, — скажи нам, хто це зробив?
Анхела помовчала, але не довше, ніж треба було, щоб подумки вимовити ім'я. Вона відшукала його в сірих сутінках пам'яті, вона побачила його з першого погляду серед мішанини імен світу цього й світу потойбічного і кинула ним об стіну, а тоді мов приколола його туди несхибною стрілою — такого собі безпорадного метелика, чий вирок був записаний на скрижалях вічності.
— Сантьяго Насар, — сказала вона.
III
Адвокат твердив, що убивство вчинено з метою захистити честь родини, і совісний суд3 погодився з цим мотивуванням. Брати заявили в кінці процесу, що тисячу разів учинили б так само за подібних обставин. Вони збагнули, як їм захищатися ще від тієї миті, коли здалися на ласку своєї церкви за кілька хвилин після вбивства. Засапані, брати вбігли до плебанії, переслідувані по п'ятах гуртом розпалених арабів і поклали незаплямлені ножі на стіл перед отцем Амадором. Обидва були виснажені варварською працею смертовбивства. Їхній одяг та руки були в червоних плямах, а обличчя вимазані змішаною з потом і ще живою кров'ю, проте священик згадував, що здалися вони йому з великою гідністю.