— Я перевдягнусь і одразу прийду, — мовив він і тут виявив, що забув свого годинника на нічному столику. — Котра година?
Було вже двадцять п'ять на сьому. Сантьяго Насар узяв Крісто Бедойю під руку і повів його в бік майдану.
— За чверть години я буду в тебе, — сказав він моїй сестрі.
Марго стала наполягати, щоб він ішов з нею зараз же, бо сніданок, мовляв, уже подано. «Вона повторювала це йому з дивовижною наполегливістю, — розповів мені Крісто Бедойя. — Так умовляла, що я не раз потім думав: чи не знала Марго вже тоді, що його збираються вбити, і тому хотіла дати йому притулок у вашому домі?» Хай там як, але Сантьяго Насар зрештою переконав її, щоб ішла додому, а він, мовляв, піде перевдягнеться в костюм для верхової їзди, бо йому треба буде відразу їхати на ферму — холостити бичків. Він попрощався з нею, махнувши рукою, як і матері, й попрямував до майдану, ведучи під руку Крісто Бедойю. Більш їй не судилося бачити його живим.
Майже всі, хто був на пристані, знали, що Сантьяго Насара збираються вбити. Дон Ласаро Апонте, колишній полковник із вищою військовою освітою, який давно вийшов у відставку і, маючи добру пенсію, вже одинадцять років був місцевим алькальдом, підняв руку, вітаючи Сантьяго Насара. «У мене були свої, цілком поважні підстави думати, що небезпека для нього минула», — розповів мені він. Падре Кармен Амадор теж особливо не турбувався. «Коли я побачив його живим і здоровим, я подумав, що то все були пусті хвастощі», — сказав мені святий отець. Ніхто навіть не запитав себе, чи Сантьяго Насара застерегли, бо кожному здавалося неймовірним, щоб він досі нічого не знав.
Як з'ясувалося потім, моя сестра Марго була однією з небагатьох, хто справді не знав, що Сантьяго Насара хочуть убити. «Якби я здала це, я повела б його до нас силоміць, навіть коли б довелося взяти його на налигач», — заявила слідчому моя сестра. Було дивно, що вона нічого не знала, але ще дивніше, що не знала про це й моя мати, яка завжди довідувалася про все раніше, аніж будь-хто в домі, хоч уже кілька років зовсім не показувалась на люди, навіть до церкви не ходила. Я вперше помітив цей її незвичайний хист ще тоді, коли почав ходити до школи і рано прокидатися. Ще й тепер бачу, як вона підмітає віником подвір'я в сіруватому сяйві світанку, бліда й таємнича, а потім п'є каву і, відсьорбуючи з чашки, оповідає мені, що сподіялося в світі, поки ми спали. Здавалося, невидимі таємничі нитки поєднували мою матір з усіма односельцями, а надто з людьми її віку, і не раз вона вражала нас, розповідаючи про найостанніші події або навіть ті, які ще тільки мали відбутися і про які вона могла довідатися хіба якимись чарами. А от того ранку вона чогось не змогла відчути пульс трагедії, що визрівала вже з третьої години ночі. Як завжди, вона раненько підмела подвір'я, і коли моя сестра Марго ішла зустрічати єпископа, мати вже молола маніок на млинці. «Чути було півнів», — щоразу каже моя мати, згадуючи той день. Але вона не збагнула, що гамір на пристані пов'язаний з прибуттям єпископа, вона думала, що то останнє відлуння учорашньої весільної учти.
Наш будинок стояв далеко від сільського майдану, в гаю мангових дерев, над річкою. Моя сестра Марго до самої пристані ішла берегом, а люди були надто збуджені візитом єпископа і на якийсь час забули про всі інші новини. З будинків виводили хворих і ставили їх перед ворітьми, щоб вони могли дістати свою частку божественних ліків, жінки вибігали на вулицю з індиками, поросятами та іншою живністю, а від протилежного берега пливли човни, прикрашені квітами. Та коли єпископ проїхав, так і не ступивши на нашу землю, інша новина, доти притлумлена, стала швидко ширитись і набувати скандального розголосу. Отоді моя сестра Марго й довідалася про все одразу й повністю: Анхелу Вікаріо, вродливу дівчину, яка вчора вийшла заміж, чоловік повернув батькам, бо виявив, що вона не зберегла цноту. «У мене з'явилося відчуття, ніби це я ось-ось маю померти, — розповіла мені сестра. — Але скільки не крутили цю звістку і так, і так, ніхто не міг пояснити мені, який стосунок має бідолашний Сантьяго Насар до тієї історії». Люди знали напевне лиш те, що брати Анхели Вікаріо чатують на нього і хочуть його убити.