Протягом ночі на 8 лютого бойовики 39 разів вели вогонь по позиціях українських військових.
Про це повідомили у прес-центрі АТО.
«Противник основний вогневий удар сконцентрував на Дебальцівському напрямку. Окрім того по 10 обстрілів зафіксовано на Луганському і Донецькому напрямках.
На Маріупольському напрямку тричі з «Градів» була обстріляна Новоселівка.
• За минулу добу на Донбасі загинули 12 українських військових, ще 24 бійця отримали поранення.
Про це повідомив речник штабу Антитерористичної операції Андрій Лисенко.
Також Лисенко нагадав, що бойовики 111 разів відкривали вогонь у бік українських військових.
9 лютого 2015 року
• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
[Дебальцеве]
МИХАЙЛО БАЛЮК (18.09.1989 — 09.02.2015) 7 Хмельницька автосанрота
Дебальцівський «Хрест» був точкою перетину ще з серпня 2014-го: сюди звозили поранених і загиблих, бо на «Хресті» регулярно чергували вояки-медики, надавали першу поміч і зазвичай відправляли далі — на Артемівськ (Бахмут) до шпиталю чи моргу. Вранці восьмого лютого «Хрест» обстріляли «градами», і Анатолій Суліма з Хмельницької 7-ої автосанроти просто дивом залишився живим, коли в нього майже під ногами розірвався снаряд.
— У тебе сьогодні другий день народження, — усміхнувся і поплескав Толика по плечу його побратим і земляк Михайло Балюк.
— Ага... — отямлювався, махаючи головою і трохи морщачи чоло, Анатолій.
Попри тодішню контузію, він лишився на позиції, а з ним і Михайло. Але атаки не вщухли: поранених витягували з-під обстрілів і довозили до Артемівська.
На ранок дев’ятого лютого на позиції лишилася тільки одна санітарна машина, а до вечора — ще двоє «трьохсотих». Тоді Анатолій, Михайло та їхній побратим — фельдшер Сергій Кацабін закинули обох поранених в авто й рушили на Бахмут. Зв’язок був поганий, і хлопці не могли розчути, що побратими їм говорили про Логвинове. Махнувши рукою, мовляв, прорвемося, вони завели двигун. Машина застогнала й виплюнула клубок брудного диму; хлопці рушили на Артемівськ «дорогою життя», бо Логвинове вже взяли під контроль бойовики. Вибух: чи то авто наїхало на фугас, чи то був постріл із засідки ворога з РПГ — версії різні. Але їхню машину тоді добряче підкинуло й розвернуло. «Легкий» поранений, якого вибуховою хвилею викинуло з авто, дивом дістався до своїх, інших бойовики добивали вже з ручної зброї: Михайла з Анатолієм, Сергія і молодшого сержанта 30-ки Олександра Кравченка. З екіпажем зник зв’язок, і їм на зустріч з Артемівська на допомогу виїхала машина «швидкої допомоги» окремої медроти Нацгвардії імені Пирогова: Василь Задорожний («Кавказ»), Дмитро Лагунов («Кащєй») та Максим Овчарук («Тарпан»). За ними, сівши на свій медичний БТР, рушив і начальник медслужби Тарас Кончевич із позивним «Дантист». Не вижив ніхто. Медики загинули, розстріляні бойовиками.
АНАТОЛІЙ СУЛІМА (02.06.1976 — 09.02.2015), 7 Хмельницька автосанрота
Усі останні новорічні свята чоловік був із рідними. І раптом схопило спину, аж так, що погодився піти до лікаря. «Дві грижі: слід пролікуватися» — почув він від лікаря і спантеличений вийшов із Валею на вулицю.
— Я б і не їхав... — невпевнено говорив Анатолій ніби сам до себе.
— Не їдь, Толя... ти можеш не поїхати? Полікуй ті грижі, а там видно буде.
— Я б з радістю залишився з вами. Але, Валя... я таки муш бути там, бо там... мої хлопці, хіба я можу їх підставити? Та й Мішка Балюк там залишився, а ми ж з ним домовилися, що я додому на Новий рік, а він — на Різдво. Нічого... ще зовсім трішки, і я буду вдома.
Валентина проводжала його надвечір до автомобіля і перехрестила на дорогу, а чоловік обійняв по черзі донечок і поцілував кохану. І вона, і дівчатка плакали, жадібно ковтаючи схлипами морозне січневе повітря.
— Бережи себе, Толя... — упівголоса сказала Валентина, а чоловік лиш кивнув головою на згоду.
— Слухайтесь маму, — витиснув із себе він до дівчат, і вони побачили, як в тата потекла щокою сльоза.
Усю ніч жінка дзвонила чоловікові й підбадьорювала, бо бачила ту сльозу, яку він намагався старанно сховати від неї і дітей. А Толік заспокоював і просив поспати. А вона все дзвонила, хвилюючись за дорогу...
А потім почалося. Дебальцеве, висота 307,5. Вона знала, що Толя їхав туди на заміну воякам. Ще навіть дев’ятого лютого чоловік набрав Валентину.
— Гаряче... Родився я, певно, у сорочці.