У перекладі з грецької ім’я Галина (давньогрецькою Галена) означає спокій і штиль, тиха і безтурботна гладь… Напевно, давні греки дещо приховали у тлумаченні та походженні цього імені, в якому так і відчувається твердість і впевненість. Там, де безвітря, рано чи пізно подує вітер надій. Довгий дрейф зміниться на цілеспрямовану тріумфальну подорож. Червоні вітрила натягнуті, а впевнений і сильний капітан веде свій корабель аж до самої перемоги!
У команді «Вітерця» неперевершені жінки. Одна з них на ім’я Оксана. На фронті її лагідно називають Ксюша. Із початком воєнних дій на Сході Ксюша разом із подругами навідувалася до лікарні у Дніпродзержинську. Спочатку просто приносили ліки, потім допомагали перекладати поранених на ноші. Оксана знайшла у шпиталі пораненого знайомого. А після під’їжджав борт за бортом. Лікарів не вистачало, не вистачало рук, а поранених ставало все більше і більше. Ксюша та її подруги вперше не пішли додому ночувати, почали приходити до шпиталю, як на роботу. Допомагали оглядати поранених, годували, вдягали та роздягали. Паралельно Ксюша підключилася до зборів волонтерських коштів для фронту. Потребували всього — медикаментів, одягу, їжі, теплих слів... Ксюша допомагала шпиталю збирати кошти на ремонт і придбання спеціальних медичних ліжок. Поступово, день за днем приходило все більше коштів, від чого Ксюша щиро тішилася. Вона не могла й очікувати, що на просте повідомлення у соціальних мережах відгукнеться так багато добрих сердець.
Прокинувшись одного ранку, Ксюша зрозуміла, що не може діяти інакше. Україна кликала, а серце підтримало. Зібравшись і по-дорослому поговоривши з сином, вона поїхала на фронт. Так ще один парамедик Ксюша приєдналася до команди карети «швидкої допомоги» «Вітерець» у 2013 році за власним бажанням. Розпочала Ксюша свою службу відразу на нульовій позиції. До ворога було подати рукою, але це не зупиняло медиків-волонтерів. Рідні не завжди точно знали, де саме була Оксана. Своїх точних координат медики ніколи не повідомляли навіть близьким. Та і часу не було на те, щоб поговорити із сім’єю. Карета «швидкої допомоги» «Вітерець» була постійно на викликах. Лікарі могли не спати по кілька діб, а виклики все продовжувалися. Руки Ксюші були постійно зайняті, доводилося однією рукою тримати голову тяжкопораненого бійця, а другою — телефон і бути на зв’язку з лікарем зі шпиталю. Реагувати треба було швидко і правильно. Кожна хвилина могла коштувати життя.
Бій міг тривати по сім годин. Гарячий серпень щедро сипав обстрілами. Спочатку ворог стріляв із мінометів, потім намагався наблизитися до української сторони. Перший, другий підхід були відбиті. Далі пішла у хід артилерія. Прийшло повідомлення з позиції, де було семеро поранених. «Вітерець» швидко помчав згідно надісланих координат. Дівчата-медики мовчали, а водій стрімко долав кілометри. Всі готувалися до найстрашнішого. Ксюша рахувала, як гупали снаряди. Нарешті стала тиша. Спочатку забрали тяжкопоранених, їх було двоє. Ксюша швидко оглянула рани і зателефонувала лікарю, вколола необхідні препарати, зробила перев’язку. Завжди доглянута і з макіяжем, жінка інколи виглядала нетипово для фронту. Здавалося, що вона випадково опинилася на полі бою, наче телепортувалася з мирного життя на хвильку і ось-ось мала зникнути. Але Ксюша не зникала, а її доглянуті красиві руки продовжували робити свою справу. Блискуче волосся, підфарбовані довгі вії, великі сині очі, м’який грудний голос. Такою побачив Ксюшу Семен, коли прийшов до тями. Після контузії чоловік, ледве розплющивши очі, побачив розмитий образ жінки у білому.
— Я помер! — було першим, що сказав Семен. — Я бачу ангела! — продовжував чоловік.
Натомість ангел, почувши голос Семена, обережно взяв його за руку і попросив заспокоїтися.
— Хіба ангели розмовляють? — не заспокоювався Семен.
Потім Семен спробував піднятися, але сильний біль пронизав усе тіло.
— Тихіше, тихіше, — промовляв ангел із великими синіми очима. — Вам не можна рухатися! Все буде добре.
Семен міцно тримав Ксюшу за руку, так міцно, що одного разу, подивившись у сині очі, вже ніколи більше її не відпускав. Чоловік видужав, незважаючи на важке поранення. А його новий ангел-хранитель на ім’я Ксюша тепер був назавжди у серці. Ксюша була щаслива, жінка не могла навіть уявити, що у самому пеклі знайде кохання свого життя. На полі бою, серед диму, смороду, вибухів і смерті у життя Ксюші зайшла чарівна казка.
Земним ангелам «Вітерця» не потрібні відзнака й нагорода. Їм достатньо подивитися в очі поранених і живих — в них стільки надії. І від цього хочеться літати у самих хмарах, бути сильними, ніжними і водночас сталевими, захищати і допомагати, бути поруч. Ангел у сучасному розумінні — це призначення змінювати життя і світ на краще. І кожний воліє вибирати: бути ангелом чи ні. Галина та Ксюша зробили свій вибір. І за першим покликом вони прилітають на допомогу так само швидко, як вітер.