Світлодарська дуга. Напівзруйнована школа. Кожного дня серед уламків лунає музика. Це військовослужбовець — колишній музикант — проводить уроки музики для горстки школярів.
Кулеметник, який не змикає очей усі двадцять чотири години на добу, бо вогнева підтримка — це його головне завдання.
Поранений, який дивом вижив після того, як у бліндаж потрапив снаряд. Хлопець був упевнений, що його врятувала маленька іконка, яка згоріла вщент, зберігши життя всіх присутніх в окопі.
«Я з військових грошей не беру», — відповіла жінка-швачка, до якої Яна звернулася з проханням підкоротити свій військовий кітель. Справа була у Краматорську. І як Яна не намагалася дати гроші, жінка відмовилася. Вона стояла у вишиванці, лагідно посміхаючись і радіючи. У той момент Яна зрозуміла, що буде боротися за кожне серце. Боротися за всіх і за кожного. За кожного жителя Донбасу, якого потрібно повернути на бік України перш за все інформаційно.
Залишаючи Донбас за спиною, Яна дякувала Богові й кожному солдату, які продовжували боронити мирне небо Української держави. На війні все було інакше. Простіше. Просте військове життя і твердіше твердіших прагнення до перемоги. Яна згадувала, як потрапила у святая святих — цех, де ремонтувалася військова техніка. У тих закритих від чужого ока приміщеннях героїзму не менше, ніж на полі бою. Адже з технікою працювали герої, які щодня у найкоротші терміни лагодили її і відправляли на фронт. Ледве від’їхавши кілька кілометрів, Яна вже планувала свою нову поїздку в зону АТО. Знала, що повернеться за новими сюжетами про військових віртуозів-ремонтників. Це вже вирішено.
«Донбас. Чим більше я тут перебуваю, тим більше він мені подобається. Я ніколи до війни не була на Донбасі. Терикони бачила лише на картинках. Про людей знала тільки зі слів. Індустріальні містечка асоціювалися виключно з Кременчуком. Мені дуже шкода, що саме війна привела мене в цей край. Вдивляєшся в обличчя людей на вулиці й розумієш, що втомилися. Споглядаєш клубки диму чисельних заводів і уявляєш, як колись вони працювали ще з більшою потужністю.
Стоїш на березі Азовського моря і розумієш, що можна тільки тут, скраєчку, бо далі — небезпечно. Край, пошматований снарядами, горем і війною. Аби тільки він швидше очистився і повернувся до нормального життя. Щоб тут у кожному населеному пункті замайоріли українські прапори. А виїзні ефіри «Армії FМ» були присвячені лише перемозі нашої армії та відновленню Донбасу. Захищайте себе, Солдати. Ви — моя Армія», — написала у себе на сторінці в соціальній мережі Яна.
Моя «Армія». Радіо «Армія FМ» — один із найуспішніших і швидко запущених державних проектів. Його проект створено військовими для військовослужбовців і приречено на успіх, а значить — на перемогу. У 2015 році Яна приєдналася до Центральної радіостудії Міністерства оборони, чітко розуміла, що лише власний досвід перебування у гарячих точках зможе дати їй повне розуміння ситуації, яка відбувалася на Донбасі. Повний ребрендинг військового телебачення Міністерства оборони. Створення радіо «Армія FМ». Це лише початок великих справ, які робить маленька і тендітна Яна.
Жоден інформаційний ресурс не може замінити справжнього відчуття та переживання, коли особисто потрапляєш на фронт. За два роки існування «Армії FМ» було створено сотні ефірів. У кожний сюжет робоча група вкладала всю душу. Це важливо.
Яна прикипала до Донбасу всією душею. Вражало все. Військові блокпости, які швидко з’явилися з початком окупації. Зруйновані села, міста. Вщент розбиті дороги. Люди. Солдати. Діти, які вітали кожного українського військового і радісно бігли назустріч. Це зворушувало і серце, і душу.
«Кожен військовий повинен завжди носити у кишені цукерки. Для патріотів. Для зовсім маленьких патріотів», — підкреслює Яна.
Жінку бентежить відчуття, що багато людей у країні вважають, що війна десь далеко. Десь там, на сході, за сотні кілометрів. Але це — не так. Війна — всюди. Війна — це не лише постріли і втрати. Війна — це боротьба в абсолютно всіх сферах. Відстань не вимірює наявність війни. Війна — це коли ветерана війни виганяють з автобуса. Війна — це коли в одній зі столичних шкіл дітей із Донбасу називають «донецькі бомжі». Війна — це цькування волонтерів, які допомагають фронту. Війна — це ігнорування подій, які відбуваються на Сході. І боротьба має тривати на всіх фронтах.