20 січня 2015 року
• Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»
Спочатку сам Донецький аеропорт, безумовно, не був таким символічним і значущим об’єктом. Споруди його інфраструктури швидше розглядали як об’єкти передмістя Донецька.
Самі будівлі терміналів у бойових зведеннях і цілях ще не фігурували. Завдання ставилися на знищення противника, який намагається наблизитися до комплексу аеропорту за зеленим насадженням або захопити і сховатися в його окремих будівлях.
Під аеропортом, завдяки, перш за все, артилерії, українська армія не тільки заново знайшла упевненість у своїх силах. Тут була здобута дуже важлива психологічна та інформаційна перемога.
Невдалі штурми і великі втрати противника позбавили його потужної пропагандистської підтримки. Яка полягала в масовому поширюванні інформації про гігантські втрати укрокарателів і бойові перемоги «героїв Новоросії». Ця інформація поширювалася насамперед російськими ЗМІ. До того ж дуже активно в різних соціальних мережах і новинних каналах Інтернету.
Українських газет і телебачення в зоні АТО, на відміну від російських, не було також.
Перші повідомлення про великі втрати терористів, показані відео моргів, забиті під зав’язку трупами «героїв Новоросії», машин з вантажем «200» у бік Росії, безумовно, змінювали ступінь впливу на населення окупованих територій і бійців української армії.
Своїми умілими діями і переміщеннями у приміщеннях будівлі ДАПу бійці 3-го полку спецпризначенців отримали таку оцінку від сепарів — горде найменування — «кіборги».
Це слово стане найбільш уживаним в Україні 2015 року й уособлюватиме небачену мужність і героїзм захисників Донецького аеропорту. Успішна вогнева робота арти давала привід тоді деяким військовим експертам і командирам говорити про можливість штурму і захоплення всього Донецька.
З метою недопущення можливості такого сценарію подій бойовики періодично обстрілювали певні житлові райони міста, звинувачуючи в цьому щоразу українську армію.
Серед інших вогневих завдань найбільш пам’ятними були, безумовно, «вогневі коридори», якими ми відсікали ворога і давали нашим можливість проводити ротації і підвезення в Донецький аеропорт.
Ще довго після тих боїв охоплювало хвилювання, коли ми згадували слова соба: «Робимо вогневі коридори. Наші будуть по них прориватися, вивозити поранених. Працюємо максимально точно. Після кожного пострілу відновлюємо наводку». Помилитися не можна було ні на одну поділку, ні на один градус кутоміра! Ми не підвели.
Ще одним цікавим епізодом життя нашої батареї в перші тижні під ДАПом стала поява нашої негласної назви — «невидимки».
• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»
ВОЛОДИМИР БУЗЕНКО («ІТАЛІЄЦЬ») (28.07.1988 — 20.01.2015) 80 ОАЕМБр
За Мінськими домовленостями аеропорт Донецька мав залишитися під контролем сил АТО, але на Водохреща бойовики підірвали термінал: частину перекриття його другого поверху, де були українські вояки, після чого пішли в новий наступ — ринули зусібіч, як таргани. Бій тривав усю ніч, не вщухаючи до наступного вечора, і наші вояки чекали обіцяної підмоги, примудряючись економити набої.
А надвечір 20-го січня російські найманці підірвали перекриття нового терміналу знову, уже потужніше. Бетонні плити будівлі буквально склалися, як картковий будинок, затягнувши під себе «кіборгів». Більшість хлопців загинули під завалами бетону, глини, цегли і металу, так і не дочекавшись ранку.
Того дня на території Міністерства оборони України Дзвін Пам’яті б’є 50 разів — кожен удар по ще одному оборонцеві ДАПу. Вони б’ють з тим болем, з яким гинули тоді вояки. За офіційними даними, саме стільки «кіборгів» загинуло цього дня. Але бої за аеропорт тоді не завершилися.
На жаль, обставин загибелі кожного з них достеменно не відомо — є лише спогади побратимів, офіційні дані й логічні здогадки. Не усіх вдалося витягнути з-під завалів терміналу одразу — більшість тіл пролежала там кілька тижнів. Весь той час їх вважали зниклими безвісти, а їхні родини не втрачали сподівань, що їхні хлопці в полоні.
— Тепер вже я до кінця, — так Володя відповідав рідним, які просили лягти до лікарні підлікуватися.
Відповідав і показував пальцем на карті Донецький аеропорт: «Його буду боронити». Володя найбільше про війну розповідав Олі, але без зайвих подробиць.
— Володя, як той аеропорт? — питала Оля, коли брат виїхав на термінал.
— Бачила колись комп’ютерну гру «Counter strike»?
От таке саме і в нас.
— А їсти хоч маєте що?