«Бєня» дзвонив мамі 18-го січня ввечері, а того ж дня вранці він вийшов на зв’язок для каналу «112».
— Усе гаразд: ми тримаємося! — казав «Бєня» в ефірі. — Не нервуйте наші сім’ї: у нас є батьки й дружини; термінал — наш, аеропорт — наш, і ми його будемо тримати.
А вже 19 січня вранці Женя отримав поранення.
— Йому сильно пошкодило щоку, а тоді відрекошетило — і загинув Олег Мусієнко. А потім був газ. А тоді ще обвали, і Женя потрапив в обидва. Коли був тойдругий, найпотужніший обвал, то хлопці сина мого дістали з-під уламків: у нього були поламані ноги — закриті переломи. По великому рахунку, у ХХІ столітті мій син, який хотів захистити всіх нас, загинув від переохолодження і переломів ніг, бо йому просто не надали допомоги. І такі самі хлопці як він, котрі були там, і 93 бригада, і 80-та, і 81-ша... Вони всі загинули просто тому, що за ними ніхто не приїхав: евакуації по суті не було. Але їх закидували й запихували пачками в ДАП, аби просто зробити «символ». Якось я знайшла список загиблих з 18 по 21 січня — 89 прізвищ: молоді й красиві — чиїсь сини і батьки, чоловіки... Вони всі загинули, щоб з цього згодом зробили символ — «символ мужності». Муженко в Київському домі офіцерів назвав Донецький аеропорт не стратегічним об’єктом, а «символом мужності». Знаєте... не втомлюся цього говорити: хай робить зі своїх дітей символи мужності: ми не народжували їх для того, аби з них робили «символи». Так, треба захищати свою Батьківщину, приймати правильні рішення на місцях — і не важливо чи ти військовий, чи слюсар. Але як можна так не любити свій народ і пачками його знищувати?..
РУСЛАН КОНОШЕНКО («ПОЕТ») (23.02.1983 — 21.01.2015) 81 ОАЕМБр
Коли останній січневий тягач вивозив із ДАПу поранених, Руслан Коношенко з позивним «Поет» вхопив ПКМ, який перед виїздом виміняв на свого «калаша», і розстріляв гніздо бойовиків: своїм 7,62 він переміг ворожого «Утьоса» 12,7. Зі спогадів побратимів, «кіборги» завантажили своїх шістнадцятьох «трьохсотих», а тоді новий вибух. Осколок влучає в кулеметника, який стояв пліч-о-пліч із Русланом. Руслан не розгубився і поспіхом закинув побратима на броню сімнадцятим. Туди ж завантажили ще одного «двохсотого».
— Ми не прорвемося, не доїдемо, он машину підірвали! — кричали, панікуючи, один наперед одного поранені. — Куда завів? Ані руш, ми ж усі загинемо. Там їхній розрахунок!
— Рушай! — гукнув «Поет» водієві МТЛБ. — Я прикрию!
Руслан перезарядив кулемета й звів затвор. Він вцілив у цю бойову точку бойовиків, і група дивом виїхала з терміналу: майже всі з них вижили. А Руслан залишився в терміналі. Він ще не раз «кошмарив» ворогів своїм ПКМмом: у цивільному житті — висотник — він не боявся висоти й гасав по терміналу, завдаючи жару ворогам, за що ті його ненавиділи й боялися несамовито.
Це саме «Поета» згодом шукав «Моторола» й пропонував тисячі за нього, він шукав його, аби помстися за те їхнє розстріляне «гніздо»; це його терористи шукали серед полонених, яких вони вивезли з аеропорту вранці 21 січня, це саме його катували взимку напівроздягненого з мішком на голові, це його стратили в полоні.
16 січня Русланова група заходила в аеропорт на підмогу «кіборгам»: то була друга ротація в ДАП. Після першого підриву Руслан вцілів.
— Мамо, я цілий, тримаємося, — син подзвонив одразу після обвалу й говорив навіть доволі бадьоро.
Їхала підмога, але не всі прорвалися: один МТЛБ підірвали, іншому пощастило. Хлопці трохи запанікували.
— Я знаю, що коли їх труїли газами, то вони прикривалися вологими серветками, бо протигазів ніхто не мав, навіть тих масок будівельних не було, — згадує пані Галина розмову з сином і його побратимами, які вижили. — Його хлопці мені після смерті сина розповідали, як 20-го січня вони вийшли по рації на Руслана, і він просив підмоги. Я навіть чула той запис: ви собі не уявляєте, як він просив помочі, яким голосом, просив дозволу відійти до пожарки, він так просив дозволу відійти. Відійти, щоб хлопці вижили. Але їм наказали стояти на місці. І вони стояли в тій напіврозтрощеній невеликій кімнаті нового терміналу. Сепаратисти вже оточували їх — і з підвалу, і згори. Хлопці знали, що термінал замінований, є навіть фото, як Руслан це робить. Хлопці знали, що буде далі. І коли мені трапилося це фото, я усе зрозуміла й стала готуватися до найгіршого. 20 січня о 16 годині хлопці чекали підмоги, а без п’яти третя термінал підірвали другий раз.