Він не мав чого обороняти, а тому міг зосередитися повністю на чистих бойових діях. Йому треба було тільки нападати. Збивати опонента з ніг. У цьому розумінні Нобору Ватая був інтелектуальним хамелеоном. Він змінював свій колір залежно від опонента, вміло вибудовував аргументацію і підсилював її різноманітною риторикою, здебільшого в когось запозиченою й іноді просто беззмістовною. Однак Нобору Ватая, як управний штукар, завжди спритно витягав з повітря потрібні доводи, на порожнечу яких майже не можна було відразу вказати. Навіть якби люди й помітили його логічне шахрайство, воно все одно мало набагато свіжіший і привабливіший вигляд, ніж чужі справедливі міркування (які, можливо, були переконливими, але вимагали багато часу для розуміння їхньої суті й могли здаватися слухачам банальними). Я навіть не уявляю собі, де, власне, він навчився мистецтва безпосередньо впливати на почуття масової аудиторії. Але він досконало знав, яка логіка рухає більшістю. Зрештою, логічні доводи й не потрібні, досить того, щоб вони такими здавалися. Головне — розбудити людську масу.
Інколи Нобору Ватая хизувався незрозумілими технічними термінами. Звичайно, майже ніхто не знав, що вони означають, але тоді він умів вимовляти їх з таким виглядом, ніби хотів сказати: «Якщо ви цього не розумієте, то тим гірше для вас». І ще раз по раз наводив статистичні дані. Усі ці числа, які він закарбував у голові, надавали його висловлюванням більшої переконливості. Однак після дискусії ставало ясно, що ніхто з її учасників ні разу не засумнівався в їхніх джерелах та обґрунтованості. Усім відомо, як можна маніпулювати цитованими цифрами. Однак стратегія Нобору Ватая була настільки витонченою, що більшість людей просто не могла розгледіти такої небезпеки.
Його спритна стратегія мене нестерпно дратувала, але я не міг нікому пояснити причини мого роздратування. Це скидалося на боксерський двобій з безтілесним привидом: хоч скільки його лупцюй, а твої удари лише розсікають повітря. Мене дивувало, що на його агітацію клювали навіть досить досвідчені інтелектуали.
Ось таким чином Нобору Ватая здобув репутацію одного з видатних інтелектуалів. Видно, його непослідовність нікого не обходила. Усіх цікавив двобій на телеекрані й потоки крові. А до того, що та сама людина в понеділок каже одне, а в четвер — прямо протилежне, нікому не було діла.
З Нобору Ватая я познайомився, коли ми з Куміко вирішили одружитися. Вважав за краще поговорити з ним до зустрічі з тестем. Бо ми з ним майже однакового віку, і я сподівався на його сприяння в цій справі.
— Гадаю, тобі не варто на нього розраховувати, — якось неохоче проказала Куміко. — Не знаю, як тобі пояснити, але він — не з таких людей.
— Але ж все одно колись доведеться з ним зустрітись.
— Мабуть, що так.
— Ну, тоді треба спробувати. Бо в будь-якій справі годі щось зрозуміти, поки не спробуєш.
— Справді.
Коли я подзвонив Нобору Ватая, він погодився на зустріч зі мною, видно, без особливого запалу. Мовляв, якщо я будь-що хочу зустрітися, то він може вділити мені півгодини. Ми домовилися побачитися в кав’ярні поблизу станції Отяномідзу. Тоді він був звичайним асистентом в університеті, книги ще не написав і мав скромний вигляд. Кишені його куртки відстовбурчилися, напевне, через його звичку тримати надто довго в них свої руки, а волосся очікувало стрижки вже тижнів два. Його темно-жовта теніска ніяк не пасувала до блакитно-сірої куртки. Він мав вигляд молодого, зовсім небагатого асистента, якого можна зустріти в будь-якому університеті. І сонні очі людини, яка від самого ранку просиділа в бібліотеці над книжками й щойно вирвалася надвір. Та коли я придивився до них пильніше, то побачив в їхній глибині гостре холодне світло.