- Не пощастило вам, - каже викладачка універу.
- От, бачите! Держава дбала про спеціалістів, - продовжує вчителька гімназії. - А непокірних карала. І це правильно. - Бо патріотизм і відданість державі - перш за все!
На цих словах менеджер банку зіщулилась. Вже згодом, коли йшли з лікарні, вона розповіла. Мама її помічником завгоспа працювала на заводі. Завгосп і парторг того заводу прокралися в особливо великих розмірах, але мали зв`язки в прокуратурі. Тож вийшли сухими з води, а її маму посадили на десять років з конфіскацією. Коли мама вийшла на волю, завгосп уже був бізнесменом, а парторг депутатом.
- Я з бабусею росла, - каже менеджер банку. - З тих пір боюся всього. Людей боюся. Вони на все здатні. А ви не боїтеся?
- Боюся, - відповідаю. - Боюся, що оце все повернеться. За дітей боюся. А все решта - відбоялась уже.
Стільки страху пройшло крізь мої вуха і перед очима. Пам`ять. Дивна штука, скажу вам. Колись поїду в Городища. Цікаво стало: кому та чортова держава віддала будинок мого прадіда. Він освіченим і заможним варіятом був, все йому не йнялось, прогресу хотілось. Поїхав якось до Відня в 1912, бо казали йому, що там такі машини виставляються для села різні, що все замість людей роблять. Взяв із собою доньок, щоб світу побачили. За півроку приїхав додому сам з шістьма возами залізяччя - дітей залишив у пансіоні для благородних дівчаток. Так моя бабця Ганя потрапила на справжній різдвяний віденський бал, де був сам найсвітліший цісар. Кажуть, прабаба рублем тоді прадідові ребра полічила, пообіцяла вивезти і закопати в Холодному Яру та й вигнала назад до Відня. І там він плакав під пансіоном, щоб йому дітей віддали, бо його жінка вдома приб`є та в Холодному Яру прикопає…
Його там десь і поховали. За кілька років. Коли в Холодному Яру стало гаряче. Прабабу комсомольці розстріляли в Городищах коло базару, коли вона срібну тарель на хліб міняла, а бабця з молодшою сестричкою втікали від радянського “щастя”. Знесилені ледве Збруч перейшли і до родини дістались на Волинь. А тут невдовзі теж настала “справедлива” держава. Бабця встигла в поляків нову метрику купити на чуже прізвище.Та й зажила “щасливо” в колгоспі. Все життя боялась і тремтіла. І до смерті бабця Ганя вдавала з себе неписьменну та затуркану.
Мені до неї, поки жила бабця Сянька, ходити не дозволяли, бо бабця Ганя лаялась не побожно. На все, що не по-її, бабця мала одну фразу: “й@бані куньсумольці”…
Бабця Ганя колись розказувала мені, що Кременець був свого часу, ще за її пам`яті, красивішим від Кракова, а в Луцьку було гарніше, ніж у Відні. Бо у Відні на дорогах послід за конями прибирали лише, коли найсвітліший цісар мав їхати, а в Луцьку на то були спеціальні прибиральники…