Зі струмка, пирхаючи та відпльовуючись, виліз дядько Ендрю.
— Тепер, Диґорі, — сказав він, — ми позбулися тієї жінки, а потворний лев забрався геть. Давай руку і негайно одягай персня.
— Назад! — зупинив його Диґорі, а сам відійшов. — Поллі, тримайся від нього подалі. Стань поряд зі мною. А Вас, дядьку Ендрю, я попереджаю: ні кроку, бо ми одразу зникнемо.
— Робіть те, що Вам наказано, паничу, — перейшов на офіційний тон дядько Ендрю. — Ви просто вкрай неслухняний та невихований хлопчисько.
— Не бійтеся, — відповів Диґорі. — Ми хочем, залишитися і подивитися, що ж буде далі. Я вважав, що Ви теж хотіли пізнати інші світи. Хіба ж погано, що Ви тут?
— Погано?! — вигукнув дядько Ендрю. — Та ти тільки поглянь на мене, у якому я стані! А це був мій найкращий сюртук! І камізелька.
Звісно, тепер він справляв гнітюче враження, бо наскільки вишукано був причепурився спочатку, настільки жалюгідно виглядав тепер, після того як спершу побував під уламками кеба, а потім звалився у багнистий струмок.
— Уже й не кажу про те, — додав він, — що це не є найцікавіше місце. Якби я був молодим, гм… я, можливо, прихопив би зі собою декількох веселих друзяк на перший раз. Один із них — відомий мисливець. З цієї країни можна було би щось зробити. Клімат тут чудовий. Я ще ніколи не дихав таким повітрям. Упевнений, що воно пішло би мені на користь, якби… якби обставини від самого початку складалися сприятливіше. Якби лише в нас була рушниця.
— Та хай їм грець, тим рушницям, — сплюнув спересердя візник, — піду гляну, чи можна обтерти Перчика. Бачу, той кінь має більше глузду, ніж деякі люди.
Візник вернувся назад до коня і почав насвистувати, як ото роблять конюхи.
— Ви все ще гадаєте, що цього лева можна було б застрелити з рушниці? — запитав Диґорі. — Адже він не звернув жодної уваги на залізного прута.
— При всіх її вадах, — відповів дядько Ендрю, — вона все-таки відважна дічинка, мій хлопче. Такий учинок — то прояв хоробрості. — Він так завзято потер руки та хруснув суглобами, наче знову забув, як лякала його чаклунка кожного разу, коли опинялася поруч.
— Такий учинок — то хіба прояв злості, — сказала Поллі. — Ну що поганого він їй зробив?
— О, а це що таке? — вигукнув Диґорі. Він стрімко кинувся вперед, аби щось роздивитися. — Поллі, — озвався він не обертаючись, — підійди-но сюди і глянь.
Дядько Ендрю підійшов разом із дівчинкою. Не тому, що хотів подивитися, а тому, що хотів бути ближче до дітей: могла ж бо випасти нагода таки викрасти перстені. Та коли він побачив те, на що дивився Диґорі, то теж зацікавився. То була достеменна маленька модель вуличного ліхтаря, десь близько трьох футів заввишки, яка на очах пропорційно зростала і грубшала: ліхтар виростав так само, як і дерева.
— Він також живий… я думаю, він світитиме, — сказав Диґорі. Так воно і сталося. Хоча, звісно, під промінням яскравого сонця важко було роздивитися той тендітний вогник, якщо не заступити його своєю тінню.
— Надзвичайно, просто надзвичайно, — бурмотів дядько Ендрю. — Я і не мріяв про таку магію. Ми перебуваємо у світі, де все, навіть вуличний ліхтар, оживає та росте. Гм, цікаво, з якого це зерна він проріс?
— Хіба не бачите? — запитав Диґорі. — Сюди упав залізний прут — верхівка від вуличного ліхтаря, котру чаклунка вирвала у нас вдома. Прут загруз у ґрунті і тепер з нього виріс молоденький вуличний ліхтарик. — Правда, коли Диґорі це казав, ліхтар уже зрівнявся з ним.
— Дійсно! Дивовижа, оце так дивовижа, — вигукнув дядько Ендрю, із силою потираючи руки. — Хо-хо! А вони насміхалися з моєї магії. Та дурепа, моя сестра, вважає, що я божевільний. Цікаво, що вони заспівають тепер? Я відкрив світ, де все вибухає життям та ростом. Колумб! Ну-ну, вони торочать про Колумба, а чим була Америка до нього? Комерційні можливості цієї країни безмежні. Притягніть сюди трохи старого залізного мотлоху, запхайте його в землю, і з неї попруть, як із конвеєра, новісінькі паровози, лінкори — все, що вам заманеться. Це нічого не коштуватиме, а я зможу продавати їх в Англії за повну ціну. Я стану мільйонером! А потім — о, цей клімат! Я чуюся майже на двадцять років молодшим. Я зможу використати його для створення чудодійних курортів. Добрий санаторій тут міг би давати зо двадцять тисяч прибутку щороку. Звичайно, мені доведеться поділитися з певними людьми цим секретом. Першим чином треба буде пристрелити того звіра.