— Миримось! — вирішила більше не ображатися Люсі, і на знак миру вони потисли одне одному руки.
— А що далі? — запитала Сьюзан. — Що нам робити далі?
— Як що? — здивувався Пітер. — Ходімо в розвідку!
— Бр-р! — пробурмотіла Сьюзан, пританцьовуючи на місці. — Яка ж тут холоднеча! Може, вдягнемо шуби? Що ж їм, дарма висіти?
— Вони ж не наші, — заперечив Пітер.
— Ніхто не зважатиме, — розсудила Сьюзан. — Ми ж не збираємося виносити їх із будинку. Більш того, ми навіть не винесемо їх із шафи.
— Якось не подумав, Сью, — погодився Пітер. — А й справді, якщо подивитися з цього боку, ніхто не звинуватить нас у тому, що ми взяли ті шуби без дозволу, якщо ми не винесемо їх із шафи. А ця країна, як я розумію, теж є у шафі, отже, поки ми у шафі, ми можемо розпоряджатися шубами на власний розсуд.
Так вони і зробили. Шуби були занадто великими, аж до самісіньких п’ят, та нагадували королівські мантії. Дітям одразу стало тепло, і, роздивившись одне одного, вони вирішили, що ті вбрання їм дуже личать та й більше пасують до навколишньої природи.
— Можемо вдати з себе північних дослідників, — запропонувала Люсі.
— Нам і удавати не треба — на нас і без того чекають захопливі пригоди, — усміхнувся Пітер, який уже прямував до лісу. Похмуре небо над головою вкривали чорні хмари, провіщаючи черговий снігопад.
— Послухайте, — несподівано озвався Едмунд, — коли ми збираємося вийти до ліхтарного стовпа, нам потрібно звернути лівіше! — На якусь мить він забув, що мав прикидатися, наче він тут уперше. Щойно ті слова вилетіли з його вуст, він прикусив язика, та було вже запізно — усі зупинилися та витріщили на нього очі, а Пітер навіть присвиснув.
— Виходить, ти БУВАВ тут раніше, — промовив він, — виходить, то не Люсі казала неправду — то ти збрехав.
Запала мертва тиша.
— Жоден звір лісовий… Жоден плазун найотруйніший… не вчинив би так із ближнім своїм, — почав був Пітер, а там — махнув рукою та змовк.
Сказати і справді було нічого, і вони всі вчотирьох мовчки пішли далі; лише Едмунд плентався позаду та буркотів собі під ніс:
— Ви ще пошкодуєте, пихаті самовдоволені дурники.
— Куди саме ми, до речі, прямуємо? — поцікавилася Сьюзан, хоча б для того, щоб змінити тему.
— Мені здається, вести нас повинна Люсі, — твердо наголосив Пітер, — це її право. Куди ти нас поведеш, Лу?
— Чому б нам не навідатися до пана Тумнуса? — запропонувала Люсі. — Він дуже-дуже добрий фавн, я розповідала вам про нього.
Усі погодилися і хутенько попрямували слідом за Люсі, притупуючи ногами від холоду. Люсі виявилася справжнім слідопитом. Спершу вона побоювалася, що не знайде дороги, але тут вона впізнала незвичайне дерево, там — пеньочок, і ось уже вони дійшли туди, де землю перерізали кам’янисті байраки, звідтіля — у знайому улоговину, і нарешті опинилися біля печери, де жив пан Тумнус. Але там на них очікувала жахлива несподіванка.
Вхідні двері було зірвано з завіс та розбито вщент. Усередині печери було темно і вогко — з одного погляду ставало зрозуміло, що її покинули декілька днів тому. У дверний проріз намело снігу — він, змішаний з чимось чорним, певно, обвугленими полінцями та попелом, устилав усю підлогу. Вочевидь, хтось розкидав тут дрова, а потім затоптав полум’я. Скрізь валявся розбитий посуд, а портрет батька фавна був пошматований чимось гострим — чи то лезом, чи то пазурами.
— Оце розправилися так розправилися, — знов пробурмотів собі під носа Едмунд, а вголос додав: — І варто було сюди плентатись?
— Що це? — Пітер помітив аркуш паперу, прибитий через килим до підлоги.
— Там щось написано? — запитала Сьюзан.
— Начебто так, — відповів Пітер, — не можу розгледіти в такій темряві. Ходімо надвір.
Усі вийшли та з’юрмилися навколо Пітера, а той прочитав уголос:
Колишній мешканець цього житла, фавн на ім’я Тумнус, перебуває під арештом, очікуючи суду за звинуваченням у державній зраді Її Величности Ядіс, королеви Нарнії, володарки Кейр- Паравелю, імператриці Самотніх Островів та ін., а також у наданні притулку ворогам Її Величності, пригріванні шпигунів та братанні з людьми.
Підпис: Могрім,
зверхник таємної поліції
Слава королеві!
Діти здивовано перезирнулися.
— Навіть і не знаю, чи так уже мені тепер подобається це місце… — протягнула Сьюзан.
— Що за королева, Лу? — поцікавився Пітер. — Тобі щось відомо про неї?