— Кхе-кхе. Це ж треба: пити помиї з корита, з якого пив осел? Ніколи не думали, що дійдемо до такого.
Та незабаром кожному стало ввижатися, що інший знайшов смачніший кус, тож вони заходилися хапати і виривати один у одного ласий шматок і сварилися доти, доки не зав’язалася справжня бійка, і всі ласощі та делікатеси були розмазані по їхніх фізіономіях та одязі і розтоптані під ногами. Нарешті вони усілися, щоб висякати роз’юшені носи та потерти синці, і сказали:
— Що ж, принаймні, нас не пошили в дурні. Нас кругом пальця не обкрутиш. Гноми для гномів.
— Ось бачите, — промовив на те Аслан, — вони не дають нам стати їм у пригоді. Вони віддали перевагу не вірі, а лукавству. Їхня темниця лише у їхніх головах, і поки вони ще у тій темниці. І не можуть вийти з неї, бо дуже бояться, щоб їм не задурили голови. Але, ходімо, діти. У мене є ще одна справа.
Він підійшов до дверей, і всі подалися за ним. Тут він підвів голову і як зареве: «А тепер прийшов час!», потім ще голосніше: «Час!», і так голосно, що голос його долинув до зірок і вони мало не задрижали: «ЧАС». І двері відчинилися настіж.
Розділ 14
Нарнію огортає ніч
Усі з’юрмилися праворуч, трохи позаду від Аслана, та мовчки дивилися у прочинені двері.
Вогнище згасло. Всюди панувала темрява: ліс попереду не можна було навіть розрізнити, якби на тлі обсипаного зорями неба не вимальовувалися виразні силуети дерев. Аслан знов заревів, і зліва усі побачили ще одну темну постать. Тобто навіть не постать, а темну беззоряну пляму на чорній нічній завісі. Пляма та росла й піднімалася усе вище, доки не перетворилася на людську постать, більшу за будь-якого з велетнів. Усі присутні зналися на географії Нарнії досить добре, аби зрозуміти, де саме підвівся на ноги велетень — те сталося на вересовій пустці, що простягалася на північ поза річкою Кам’янкою. Джил із Юстасом одразу ж згадали, що колись у глибокому підземеллі за цими пустинними землями бачили спочиваючого гіганта. Їм тоді сказали, що ім’я йому — Час, а прокинеться він тоді, коли світ зустріне свій кінець.
— Так, — промовив Аслан, хоч ніхто й не прохопився ані звуком. — Доки він лежав у глибокому сні, ім’я йому було Час. Але тепер, коли він прокинувся, прийшла пора давати йому нове.
Велетень підніс до губ рога — і так само зробила чорна химерна фігура на тлі зірок. Трохи згодом — забагато часу потребує звук, аби долати відстані, — почулося гудіння рога: моторошне та високе, але разом із тим сповнене убивчої, потойбічної краси.
І небо одразу ж сповнилося падаючими зірками. Одна падаюча зірка — то вже дивовижне видовище, але тепер вони осипалися із небесного склепіння десятками, сотнями, тисячами, наче справжній зоряний дощ. Небосхил усе сипав й сипав зірками, а коли настало затишшя, усім здалося, нібито на тлі чорного неба постала ще одна фігура на кшталт велетня. Тінь її була у зовсім іншому місці, просто в них над головами, немовби в самісінькій безодні неба. «Може, то хмара», — припустив Едмунд, та хоч би чим те не було, але на тому місці більше не засвітилася жодна зірочка — сама лише непроглядна темрява нависала над усіма, а з усіх боків тривав зорепад. Трохи згодом, поволі, темна тінь почала ширитися, заливаючи собою небокрай: спочатку почорніла чверть неба, потім тьмяною завісою затягнуло вже половину, і, зрештою, лише на горизонті зорі продовжували ширяти в небі.
Не без здивування (і, чого вже таїти, не без остраху) усі раптом збагнули, що коїться навкруги. Темрява, що поступово залила собою усе небесне склепіння, була зовсім не тінню і не хмарою: то була порожнеча, що залишилася, коли небо покинули всі зірки. Не лишилося жодної — Аслан покликав їх додому.
Останні миті зорепаду зачаровували: зірки падали скрізь, а як уже знали Едмунд із Люсі, яким довелося зустрітися із зіркою за часів своїх мандрувань, зірки в Нарнії — то зовсім не великі палаючі кулі, а люди, сяючі люди, що спускалися з небес, із палаючим сріблом волоссям та списами із білого розпеченого металу. Вони з неймовірною швидкістю наближалися до землі, із шипінням приземляючись на опалену від їхнього жару траву, та, промайнувши повз друзів, зупинялися десь позаду та трохи праворуч.