І нема нічого більш гидотного за підроблені бакси. Можна носити підробку адідасів, можна слухати спертих і переписаних депешів, проте коли в тебе з’являються підроблені бакси — все. Звісно, можна спробувати спихнути десь на базарі, але тепер вже не ті часи, всі звикли до літів. Бакси потрібно нести до банку, але підробку краще не нести. Можна поставити в рамку, але в підробці не буде сили оригіналу.
А з Мінде трапилась ось така історія.
Йому було мало обмінювати валюту, він — крутий математик — вирішив ще пограти на автоматах. Унизу, в горілчаному відділі, стояли гральні автомати, і він все бігав дивитися, скільки чого в який запхають і коли хто від них відійде. Піфагор, бля, вирішив все вирахувати. Продавці алкоголю поміж собою домовилися, що не будуть пальці пхати до тих автоматів. Мінде все гонить донизу дивитися, яка там ситуація, хто біля якого стоїть, чи довго вже стоїть, чи автомат щось виплюнув йому, він очікує, щоб хтось зламався чекати або все своє бабло вже згодував автомату. Його логіка була проста: спостерігаєш за автоматами, очікуєш, доки хтось їх загрузить і зламається, тоді підходиш, кидаєш кілька жетонів — і автомат вже готовий викинути більшу суму. Однак усе це було надто просто. Окрім цього, я вже знав, що найкращі речі неможливо розрахувати чи спланувати.
Чесно кажучи, я теж намагався підрахувати. Але мій план був набагато простіший. Я почав грати у «Кено-лото». Задум простий: щотижня ставити на ті самі цифри по п’ятдесят центів. Ці цифри мусять коли-небудь випасти. Поки вони випадуть, ти можеш вигравати менші суми, які отримаєш, коли вгадаєш менше за десять цифр. Оскільки той час, доки ті цифри випадуть, все наближався, можна буде збільшити суму, поставити літ або два. Що довше ставиш, то ближче той час. Усе було так ясно і просто, що Моніку теж затягнуло. Я це робив вже протягом тривалого часу, але лише зараз подумав, що моя комбінація цифр могла вже випасти до того, як я почав на неї ставити. Я подумав, але Моніці нічого не сказав, подивимося, чим усе це скінчиться. То ось, Мінде почав трошки грузнути в ту справу з автоматами. Він же не чує, коли інші йому про гроші говорять, особливо, коли радять зав’язати. На нього якась блокада находить. Я навіть злегка злякався, кажу, заспокойся ти нарешті, просреш усе бабло, і моє теж. Чи тобі замало того, що ми заробляємо на валюті? І не треба ніяких Індій — ти що, не можеш тут жити, як той йог? Всюди можна нічого не робити й медитувати. Я ще не чув, щоб хтось на гральних автоматах собі багатство здобув. І те, що йоги в Індії накопичували якісь скарби, теж не чув. Однак Мінде мене не слухав. Він робив усе на свій розсуд. Типу, не може так бути, щоб не відігратися, він найкраще знає ситуацію, бо ночами тут працює, а вдень час проводить. Проте автомати вважали по-іншому. Вони вважали, що здіймаєшся до двадцяти літів — і досить з тебе. І на них встановлений процентик, і крапка. Грай, скільки хочеш, вище не піднімешся.
Ось ті автомати потихеньку й забрали все його бабло, а ще забрали все позичене бабло. А тоді вночі заявилися діячі у шкірянках металістів і нагадали йому про декілька коробочок з чаєм по сорок літів. Мінде був змушений спустошити всю касу майже без базару, позаяк чуваки — не лише бородаті амбали, але в одного з кишені ще й ланцюг звисав.
«Втім, у цьому світі має бути якийсь баланс, — подумав Мінде, коли кілька днів по тому до нього прийшов якийсь вождь і попросив обміняти двісті баксів, — тепер відіграюсь». Неможливо бути нечутливим до оригінального — і Мінде не подобаються ті банкноти. Він будить тітку, яка сопе в обміннику валюти, каже: «Дивись, чи ти би брала такі? Чи все тут нормально?». «Брала би», — каже тітка і, зачинившись, знов завалюється спати. Ось Мінде і взяв, бо несамовито хотів швидше вилізти з тої бочки лайна. А зранку в банку ледь поліцію не викликали, але йому якось вдалось винести звідти ноги та ще й купюри забрати. Мінде повернувся і говорить тітці, сплячій красуні, що валюту обмінює, добрий ранок, ось прошу, беріть, поки ви рахуватимете, я вам кавусі принесу. Та продерла очі і каже — ні, не братиму. Мінде так розбушувався, що мужики знизу мусили піднятися його заспокоювати. Та як тут заспокоїти — повна бочка лайна. Окрім боргів, ще й двісті намальованих зелених.