Після дощу Моніка вийшла. Побачивши мене, вона трошки розгубилась, і ми поодинці пішли у скверик, щоб її батьки через вікно нас не застукали. Вона була дуже мовчазною, кожне слово мусив з неї витягувати. Я ще ніколи не бачив її такою серйозною, здавалося, що дощова хмара зникла всюди, але залишилася над нею. У Паланзі вона була, але їхня адреса таки виявилась іншою. Бо хто відпочиватиме в місці, де стільки народу. Тепер вона збирається їхати з батьками на дачу. Без жодного азарту розповіла про вступні іспити. Буде вступати на правничий. Вона завжди любила правду. А я то думав, що це тільки я — Робін Гуд і Тадас Блінда в одній особі. Мої жарти її зовсім не веселили, вона ледь усміхалась, і здавалось, що перебуває деінде. Зрозуміло, що до Вільнюса її повезе батько. Гаразд, це неважливо, головне, що скоро прийде осінь і ми разом мешкатимемо в общазі в Саулєтекіс. Зараз та общага здавалася казковим хепі-ендом, а будь-який хепі-енд — це початок довгого і прекрасного життя. Коли сидиш, обійнявши Моніку, можна реально відчути життя після такого хепі-енду.
— Слухай, — кажу я Моніці, — ти мене не лякай, дзвони мені, бо коли ти зникаєш — то в Паланзі, то на дачі, то фігзна-де — я не знаю, що й думати. А після вступних іспитів, коли будеш знати свою нову адресу, напиши мені, гаразд?
— Гаразд, — відповідає вона, і я більше не маю чого до неї прискіпуватися, мушу вірити.
Сьогодні Моніка дивилася мені в очі, немов у кіно: коли дивишся і бачиш щось більше, розумієш все без слів.
— Кохаю тебе, — каже вона.
— Я теж, — кажу.
І Моніка знову зникла.
Почалися вступні іспити, і не було часу ламати голову над тим, де вона. Я відвіз документи у Вільнюс та Клайпеду. В обох університетах подав на литовську мову. Не зважаючи на те, що мої батьки просили мене закінчити дванадцять класів, мій вибір вступати на литовську їх не надто тішив. Однак я читаю книги і сам пишу, тому вважаю, що ця справа допоможе зорієнтуватися в цьому світі. Інколи недостатньо лише знати, що світ — це казка, розказана ідіотом. Мені вдалося подати документи в обох місцях, хоча і там, і там необхідно було подати оригінальний атестат. Врешті-решт оригінальний документ опинився у Вільнюсі, бо Клайпеда — запасний варіант. А запасний план у мене є завжди.
Однак найбільший прикол був у тому, що дата екзамену з літератури що у Вільнюсі, що у Клайпеді була та сама. Без оригінального мого тіла на екзамені лише зі самим докумєнтом нічого не вдасться.
— Слухай, — кажу братанцю, — чи можеш мене зрання підкинути до Клайпеди?
— Чого не хочеш потягом поїхати?
— Бо того самого дня на другу годину мені вже треба бути у Вільнюсі.
— Бачу, ти нормально справи влаштовуєш, гаразд.
Братанець мав підстаркувату беху, втім, це не було недоліком. Агрегат тягнув так, що я, милуючись світанком, просто влипав у сидіння. Братанець не боявся так тиснути на газ, бо мав такі-сякі зв’язки, коли б зненацька вискочив якийсь півень і спробував нам штраф вліпити.
Клайпеда мені не здалась особливою чи гарною. Спочатку ми побачили приватні кількаповерхові будиночки з баштами, далі — з червоної цегли, такі як і в нас в Шяуляї, а ще якісь казарми, там ми пірнули під залізничний міст, а винирнули вже у центрі. Теж не сказав би, що щось крутезне. Потім частина старого міста. Правда, мені сподобалось, що там через центр міста тече ріка, а посеред ріки стоїть корабель. Потім знову почались спальні райони, доки ми проспектом Тойкос доїхали до місця призначення. Будівля схожа на бурсу, але вказано — факультет універу. Мене це мало хвилювало. Краєвид довкола, як у нас на Південному, але надворі чутно, як працюють портові крани, яких не видно, над головою кричать чайки і солоний вітер дме в обличчя. Бозна-чому, але мені стало ясно, що далі я житиму тут. Хоча це і запасний варіант — я ж збираюсь жити у Саулєтекіс разом з Монікою — проте звідкись прийшло таке спокійне розуміння: тут. Тобі зрозуміло, але ти не знаєш звідки.
Витягнув екзаменаційний білет. Саломея Неріс. Поема «Егле — королева вужів». Можливо, і не житиму в Клайпеді, бо прочитати цілої тої «Королеви» я вже не встигну, оскільки я її не читав. Цієї казки я теж майже не пам’ятаю, тільки в загальних рисах: братко хотів як краще й закатрупив вужа, за яким вона була заміжня, а та прокляла дітей і потім себе. Але хто на що перетворився, я вже не пригадую.