Нехай вона буде відьмою, крові ж не п’є. Але те, що її батьки дебіли, це факт. Єдиний, в якому я переконаний. Проте це мені нічим не допоможе. Я ж казав, що в цілому я справедливий. Я завжди за правду піду до кінця. А Робін Гуд мені подобається, бо він за справедливість. Тому вся ця історія мене шалено дратує, а наїхати нема на кого, адже залишилось дратуватися тільки щодо одного відомого факту — батьків Моніки. А де справедливість? Самі нічого не досягли, а на доньку тиснуть. З її братка нічого не вийшло, то тепер на Моніку вся надія.
Коли добре прикинути, то зрозуміло, що моя ситуація, можливо, не така вже й виняткова. Ми ж усі виросли в країні, де в принципі нічого доброго не було, не кажучи вже про оригінальні речі. «Побєда» здерта від американців. «Волга» також. А «жигуль» від італійців. А маскарад із запором просто смішний, здається, його теж здерли з італійців — і відколи італійці роблять найкращі машини? Діда Мороза і того здерли з Санта Клауса. Мультик «Ну погоди» — найкращий радянський мультик — здертий з «Тома і Джері». «Буратіно» теж і «Доктор Айболит», що був доктором Дулітлом. Ви пробували колись відрізнити моторолери «Вітка» і «Веспа»? Відрізнили? От і я — ні. Я так думаю, що навіть радянські лагєрі в Сибіру теж здерли у Гітлера. Правда, калашникова самі змайстрували, хоча я чув, що не без допомоги німців. Тепер з’явились нові рускі, котрі почуваються круто, але чим вони здивують, коли вже були Аль Капоне і схожі на нього, які оспівані у «Хрещеному батькові». А джинсів з колою не змогли навіть вкрасти. Головне було першими опинитися в космосі. А що робити в тому космосі з голою дупою, зі склянкою газованої води в руках і піонерським оселедцем під шиєю? Може, витягти гру, де вовк яйця ловить, і чавити? Бо вони не лише компа не спромоглись зробити, вони навіть і цю гру сперли у Nintendо. Усі ці речі здаються справжніми, коли про них нічого не знаєш.
І коли Моніка мені усміхалася, теж здавалося, що по-справжньому.
34
Шяуляйський залізничний вокзал. Давно вже тут немає базару з українцями. На тому місці стоїть лише старовинний локомотив, який ніколи нікуди не їде. Я майже заздрю йому, бо їду до Клайпеди. Порівняння з Далі у Вільнюсі мені не допомогло. Мої торби повнісінькі, як у часи, коли я ганяв з ковбасами та хлібом. Тепер вони напхані моїми лахами, салом, банками м’ясних консервів. Однак найбільше важить моє хвилювання, геть як у тому вірші про залізничну станцію Радаускаса. А ще записка від Моніки. Я напередодні виїзду знайшов її у своїй поштовій скриньці. Записку відправили не поштою, а вкинули просто так. Одразу навіть не розповідав про це, оскільки й зараз не знаю, що розповісти. Краще прочитаю:
Мій любий, Рімасе!
Не існує слів, які переконали б тебе, як важко мені писати цей лист.
З тобою відчула інший бік життя, з тобою разом мені було набагато легше переступити певні пороги. З тобою я почувалася у безпеці, могла зруйнувати межі, за які так хотіла вирватися. Я відчула подих свіжого повітря у своєму іноді затхлому підконтрольному житті. Ми ще молоді і все у нас попереду. Я завжди буду згадувати тебе. Лише добром, а точніше — гарно.
З любов’ю,
Моніка
P. S. Не шукай мене. Я кохала Тебе. Бажала частіше чути це від Тебе.
І що тут скажеш після цього? Як почуватимешся? Мов приручений собака — з ним погралися, той прив’язався, повірив, що тепер таким буде все його життя, а потім його викинули. І залишаєшся немов без життя. Без повітря. Бодай на перших порах. Все, що я робив, не має жодного значення, а майбутнє — тим паче. Тепер, тепер ти без повітря. В книзі «Ім’ям Кохання» було написано, що кохаючи людина бачить глибший сенс. Я думаю, коли кохання закінчується, тоді, на відміну від звичайної, людина, що втратила кохання, бачить хіба що глибший абсурд. У записці все сказано в минулому часі, а пише, що все ще попереду. Думаю, що останнього часу твори я писав стопудово краще.