Мій батько працював вантажником на м’ясокомбінаті. Якщо хтось вважає, що це гівняна робота, можу сказати лише таке: про роботу він багато не розповідав, але грошей в хаті не бракувало. Саме тоді він раптом взяв і купив автівку, а до цього навіть прав не мав. Навіщо права, якщо колеса купити без шансів. А зараз — дуже прошу. Ось вам і вантажник.
То ось — він для мене з м’ясокомбінату копчених ковбас притягнув, завтра буде страйк вчителів, отже, якраз добра нагода мотнутися до Риги і назад з вагомим капіталом. А якщо вдасться спокійно з’їздити, то все буде чикаго буллз.
6
Цього разу я поїхав з одною торбою, зате добре утрамбованою копченими ковбасами. Це не до порівняння з хлібом. Тягнеш хліба два повних мішки — ні покласти, ні засунути нормально кудись. А бариш хоч і є, але його з ковбасами не зрівняти, бо тут вимальовувався втричі більший. Я прикинув, якщо все буде чікі-пікі, то зароблю на ковбасах десь шістдесят баксів, а з такою сумою вже можна побавитися. Частину її можна покласти у банк, щоб процентик крапав, а іншу — пустити на різні фронти, щоб трошки застрахувати ризики. Зараз у цю справу я втопив всі свої бабки, що мені залишилися після Польщі, а ще мій татусь трохи підкинув.
Їхали ми доволі спокійно. Та хто буде присікуватися до маленької торбинки, коли довкола навалено мішків, повних хліба? Базарили зі всіма про ціни, що й де краще піде. Одна бабця сильно шкодувала українців біля Шяуляйського вокзалу. Тепер там всі начебто будуть до них придиратися. У Ризі все інакше, ніж у Шяуляї. Одного разу представилися нам два чуваки, типу вони з комісаріату Пруделяю. Один показав старе посвідчення дружинника, а інший — чиїсь права. Та звідки українцям знати, які тут посвідчення у мєнтів. Ну, давай, платіть. А один дев’ятнадцятирічний пацан пригнав до них зі справжнім посвідченням того самого комісаріату і заспівав такому Тарасу про тисячу талонів. Той почав шум та гам підіймати, одразу повилазили інші мєнти, вже справжні, і загасили того пацана. Тепер ім’я та прізвище цього діяча з повною адресою надруковано у газеті «Шяуляйський край». Я щось не можу второпати, навіщо вони весь час адреси цих аферюг публікують. Це для того, щоб той Тарас міг піти на вулицю Кримську і нормально віддубасити того чувака? Чи це для тих, хто має власний бізнес-план, щоб забігали до нього позичити форму і мусорське посвідчення?
Корочє, цирк та й годі. Так само і з виборами президента. Мені то що — я ж не буду голосувати, але скільки тем для обговорення, щоб не сумно було їздити в громадському транспорті. Кращий за всіх Вілкайтіс. Він кандидат у президенти від литовського відділення всесвітнього руху їдоків. Гасає повсюди і всім булочки роздає, викрикуючи «хто має, нехай кусає!». Чи це не глум над людьми, каже одна бабця, коли люди не можуть дістати не лише булочок, але й хліба? По тєліку показували, як його заступник — Ерліцкас — відповідає на запитання журналістів. Той рота не розкриває, типу — черевомовець, говорить з живота і щось на пальцях показує, а інший намагається перекладати, що віце-президент говорить. Ми з Мінде хоч нареготалися, бо з балачок інших зовсім жодного толку. Хороший клоун той Вілкайтіс, а Ерліцкас — взагалі молодець. Показували уривки з його вистави, то там вони одчухрали конкретно всіх президентів та різних діячів.
Ближче до Риги Мінде повертається до старої теми:
— Що, підемо до Центрального ринку?
— До якого Центрального ринку? Я ж тобі казав, якщо нас там пов’яжуть, і я сяду на жопу.
— Ще ні разу не пов’язали нас з батонами, то чому зараз мали б? Ми одним ударом все розпродаємо і стрибаємо назад у потяг.