Якщо не маєш бабла і нічого не можеш комбінувати, залишається працювати руками. А що в місті зробиш руками? Тут буряків ніхто не саджає і гній із хліва не викидає. Тут промишляють рекетом, підривають, ганяють машини, купують інвестиційні чеки. Однак це вже інший рівень, а ми лише могли тирити ровери з комірчин, потім на тих роверах зненацька підрулити до бабусь і стягнути з плеча сумочки. Однак баришем з таких ковбойських витівок буде хіба що колекція пенсійних посвідчень та велика ймовірність засвітитися на шпальтах «Шяуляйського краю» з повним іменем, прізвищем та адресою, щоб пенсіонерки там пікет влаштували. Також можна опинитися в колонії для неповнолітніх. Те ж саме й стосовно інших крадіжок — починаючи міддю й закінчуючи курками.
Однак існує інший вид ручної роботи. Колись декілька разів я накóпав зади козлам, хоча робити кар’єру мордоворота мені трошки зарано. Один такий випадок стався, коли після дискотеки кілька пик спробували кулаками почухати Мінде за відстовбурчені вуха. Буцімто він чіплявся до дівки когось із них, але насправді вони просто були у поганому гуморі. Я впав у нерви, і не лише тому, що вони лізли до Мінде. На мене часом находить бзік, мов якомусь Тадасу Блінді[7], коли бачу, як різні піздаболи вимахуються на рівному місці і, гуртом наскочивши на одного чувака, намагаються повеселитися, коли робити нічого. Після короткого базару вони його відвели подалі від школи і заїхали разок просто в губу, так добряче, що кров умить вальнула. Я зненацька заїхав найкрутішому з них, і той з несподіванки впав. Народ навколо заметушився, типу, зараз буде нормальна бійка замість гамселення ногами одного. Зграя нападників трошки охолола, а мене понесло: «Що ви тут, підари, мізки єб*те через своїх чмошниць, забирайте їх й пізд*йте звідси». Волаю що попало, головне, щоб прозвучало як бойовий клич, а я виглядав, мов навіжений псих. У той самий час я без жодного попередження рубанув ногою ще одному баклану просто в голову, поки той не прочухався і не второпав, що тут коїться. Народ розхитується, хвилюється від задоволення, здається, що зараз всі на радощах почнуть тлумитися. Але тоді почулося брязкання ланцюгів, і ми з Мінде драпанули геть, немов після пострілу стартового пістолета. За спинами, крім ланцюгів, ще довго чулися погрози, що вони нас спіймають і віддубасять, що вони знають нас, а ми не знаємо, на кого нарвалися. Та як завжди, це були лише слова саморозради без жодного змісту.
Поїзд тарахкав, всі патякали, як завжди, про справи, та я дивився крізь вікно на сірі поля, а у моїй голові була якась сіра каша. Безперервно крутилась та сама платівка: я сиджу у бочці гівна, як мені віддати борг, що робити з тими кульчиками? Подумки вже склав список дівок, яким спробую втулити їх. Почав з тих, у кого батьки з баблом. Мінде дивився крізь інше вікно, і, здавалося, його думки не дуже відрізнялися від моїх. Чомусь тепер запасний план з кульчиками здавався утопічним.
7
У будь-якому випадку я мусив пояснити батькові, куди зникли ковбаси. Я пробував сказати, що борг йому все одно якось поверну, але він лише махнув рукою. Таким чином я зрозумів, що бабок можу йому не повертати, але він мені більше нічого не дасть. Про кульчики я навіть і не заїкнувся, бо цей задум мені самому здавався безнадійним.
Мінде бозна-звідки приволочив купу журналів Popcorn. Я гортав сторінки і водночас міркував: і як ті кульчики зіпхнути? Прочитав все про Metallica, Guns N’ Roses і решту патлатих.
У нас такі лише у підворіттях крутяться, та у підвалах щось роблять, а в них, дивись-но, яким баблом заправляють. Схоже на те, що навіть наш Баран стільки бабла не зшибає. Якби такі чудики показались на вулицях Шяуляя, то зади їм точно надерли би, без цього не здриснули б! Вирішив, що треба прикрасити власну стінку. Повішав поруч з Рембо SEL, Kris Kross, а ще з дівчатами на пляжі та парою патлатих — Бон Джові та Metallica. Усе це разом так прикольно виглядало, нехай трошки повисять.
Нещодавно дізнався, що Kris Kross не лише мені подобається. Якось на тренуванні я бовкнув, що привіз із Польщі їхню оригінальну касету. Касету Kris Kross можна дістати і в Шяуляї, але неоригінальну, в кращому випадку — перепис на касеті BASF, на якій список пісень надрукований друкарською машинкою. А в мене фірма VOX MAD з кольоровою фоткою на обкладинці, тому все — як має бути — оригінал з базару в Польщі. Дружбан Вайдас як прилип до мене: продай та продай. Слухати реп — круто, а якщо в тебе ще й оригінальна касета, то вмить опинишся в колі найкрутіших. «Не продам, — кажу, — мені самому вона потрібна. Мені Kris Kross також подобається. Я нікому не обіцяв її продати». А він за своє: «Продай, чого ти тут жмотишся, перепишеш собі й будеш мати свій Kris Kross». «Але в мене й так вони є, — кажу, — це ти роздираєшся. В мене є, а в тебе немає». Проте коли мова зайшла за ціну вчетверо, я почав роздумувати. У його батьків бабла як сіна, тому я без жалю ціну заломив, касету продав і жодного разу про це не пошкодував. Анітрохи. Від цього мій настрій покращився, і я взявся за діло.
7
Тáдас Блíнда (лит.