Я крокував і думав, що все якось змінилось, все стало набагато затишніше, ближче до душі. Тут мій район. Якби хтось запитав, що значить для мене мій район, я б відповів, що його межі збігаються з можливостями моєї дихалки. Межі мого району знаходяться на відстані, яку я можу пробігти додому не задихаючись у випадку, коли щось несподівано накочується. Це місця, де я знаю найкоротший шлях крізь парки й двори. Через територію Нуклону крізь березову паросль, де велосипедні траси BMX, попри магазин меблів по вулиці Айдо, кінотеатр «Дайну» до заправки Shell я міг би пробігти таким темпом, що мене наздогнати могли б тільки справжні стаєри, а не якісь там пацани з ланцюгами. А з іншого боку десь там знаходиться завод «Вайрас», тоді від району Жалюкай перетинаєш смугу електромереж, перестрибуєш майже невидиму річечку Війоле, немовби долаєш уявний кордон, і опиняєшся у Південному. Я міг би безпечно проскакати через цілий Південний: від Індонезії до Сахаліну, з вулиці Дайну до Камчатки, від району Жалюкай чи Лєпоряй до своєї Бессарабії.
Утім, тепер у мене є дівчина! Тому все наче засяяло новими кольорами — все тут на своєму місці і всі свої. Ніхто нічого не може мені пояснювати, зараз я спокійний як удав, і не було думки, що можна від когось тікати. Я ішов по бульвару — наш Південний теж має свій піший бульвар, як у центрі міста — вслуховувався, як вітер грає на щоглах флагштоків. Ніколи я не бачив на них прапорів, скільки себе пам’ятаю, тут завжди на стелі стояли самі тільки флагштоки. Коли на бульварі працював фонтан, я теж не пам’ятаю. Хоча досі я тут не часто бував і справ особливих не мав. А тепер мені подобається слухати гудіння щогл флагштоків, звичайно, це не флейти, котрі, як казала Моніка, придумали для повторення звуків природи, однак теж звучить непогано. На мою думку, цей гул флагштоків пасує до сірості понурих блокових будинків та мертвих фонтанів Південного. Наче голос пустоти. Довкола пусті вулиці, адже зараз всі сидять вдома біля тєліків або вже сплять, а тут, де ніхто не бачить, на трубах грає сама темрява, мов Вуйко Сон з програми «На добраніч, дітки». Комусь це може звучати моторошно, але коли звикаєш, то майже й не чуєш, не звертаєш на це уваги. Цього вечора флейти щогл флагштоків для мене виконують «Полином зацвіту» Саломеї Неріс.
17
Покликав я Мінде надвір, щоб повернути йому плеєр та розповісти, що в мене є дівчина. Сидимо на лавці, він розповідає про свій черговий план, як бабок підзаробити. Приблизно таке: в мене хороша апаратура, можна касети переписувати. Він когось знає на місцевому радіо, дістав би там компакт-диски. На компі можна надрукувати список треків. Тепер почали писати про авторські права, всі фірми попереджені, що зможуть розповсюджувати лише оригінальні касети. Треба буде трошки постирчати на базарі, зібрати своє коло клієнтів — і вперед. Якщо залишаться тільки оригінальні касети, повір, коштуватимуть вони чималі гроші. Ніхто ще не казав, скільки, але коли про це говорять, то дають зрозуміти, що литовцям ціна буде не по зубах. Різні фірми накриються, тому можна буде музон діставати лише через знайомих.
— Я там знаю, можливо, що так й буде. Але де ти ту «Енігму» відкопав?
— Саме в того чувака, що на радіо.
— У тому сенсі — відколи ти такий музон слухаєш?
— А що?
— Ну нічого, цікавий.
— Це так. Ми давно з тобою не бачились. Я в одному журналі надибав, що Брюс Лі вірші писав. А ще — медитував. Второпав? Саме вірші та медитація допомогли йому стати каратистом. Тому я теж почав цікавитися, що це за вірші й що за медитації. Начитався дивних речей, типу того, що треба бути схожим на воду, бо вода ніби найслабша, однак ніхто не може її подолати. А для медитацій музончик потрібен, тому й подумав, що Enigma буде добре, поки щось кращого не знайду…
Я згадав нашу розмову з Монікою про флейту, відтворення звуків води і вітру, і подумав, що, ймовірно, не тільки воду не подолати, ще й вітер ніхто не спіймає. Але Моніка уявляла регбі, як і всі, хто його не бачив, — небезпечною для здоров’я грою. Вона казала мені: «Треба бути м’яким, динозаври були великими й сильними. І де вони зараз? А звідки взялися блохи і миші? Може, вони розумні?» — товкмачила Моніка. На мою репліку, що не миші та блохи динозаврів вирізали, вона казала — байдуже хто і як тих динозаврів вирізав.