Усі тут навколо тільки й тріпалися про порнуху, але досі мені не траплялось нічого такого бачити, ніхто мене не кликав вночі подивитися відік, тому мені здавалося, що всі тут трошки схожі на рибалок, які балакають про свій улов, якого самі ніколи не бачили. Може бути, що це тільки мені так не поталанило. Бо якщо хочеш на справжню живу голу бабу поглянути, треба на вихідних пертися до бараків, де багато бабів душ приймають, і намагатися якось проскочити всередину. Корочє, не фартило мені. Цікаво — хоча на тих картах баби дивилися тобі прямо в очі, і здавалось, що пальцем кличуть просто до себе, але чомусь вони були страшненькими й мали якийсь штучний вигляд. Мені не вірилось, що вони можуть бути такими по-справжньому. Навіть ті, що іноді показували по RTL чи SAT1, і то здавалися справжнішими.
Як не крути, коли я розглядав ті карти, зрозумів, що тискання однокласниць за шафою на перервах — уже пройдений етап, хоча він і навіював чимало сентиментів.
Були часи, коли у класі тискались за шафою щоперерви. Частенько п’ять пар одночасно. А наступну перерву парами мінялися. Ми знайомилися з особливостями жіночої нижньої білизни, кров у нас майже закипала, тонус м’язів покращувався, бо всі дівахи билися, як риби в неводі. Вони теж мали тренуватися, як утекти від таких, які, тримаючи в обіймах, сунуть свою пику цілуватися та верзуть різні нісенітниці. Тут все відбувалось немовби особливий підвид спортивної боротьби зі своїми правилами і власною системою підрахунку очок. Пацани по своїй вигаданій системі отримували умовні очки за те, що цілою долонею залізли до грудей, попи, стегон, кудись під одяг ближче до шкіри, ну і, певно що, за поцілунок. Дівки теж вели свій підрахунок у головах, але там була така система, яку складно пояснити. Зрозуміло, що найбільше очок, майже як нокдаун у боксі, нараховували, коли вони викручувались і тікали з-за шафи до класу. А інші очки нараховувалися залежно від стратегії і мети, яку мала діваха: поламатися і дозволити потискати себе, поламатися і втекти чи просто викрутитися і втекти якомога швидше. Тому очки тут потрібно було нараховувати за витриманий час + надану надію та управління емоціями пацана, а також тверезу оцінку ситуації.
Коли я ще ходив на дзюдо в бурсу біля моєї хати, тренер іноді влаштовував нам тренування зі старшими дівчатами, щоб вони могли не лише між собою боротися, але й на пацанах свої сили спробувати. Ось там і було перше серйозніше знайомство з жіночими грудьми. Без боротьби до дівчини не підступишся — це зрозуміло, тому ми вчіплювалися одне одному в кімоно. Втім, не встигнеш добре прилаштуватися, щоб не відпустити її, як уже летиш через стегно. А потім вона навалюється на тебе і притискає собою. Хоч і задихаєшся, але кожна така мить теплом віддає, так би й хотів, щоб вона ще тривала і тривала. Ми опинялися у цікавій ситуації. Не будеш же хапати її зі всіх сил за цицьки і валити на татам. Однак знаєш, що коли завалиш, зможеш сам контролювати ситуацію і час, за який даси собі раду з тою, не зовсім зрозумілою, желеподібною масою, яку під кімоно підтримувала ще біла футболка. Отже, азарт і спрага пізнання вела нас уперед, і не було жодних сумнівів, що перед твоїми очима — скарб.
Але ті дзюдоїстки та крутіші однокласниці дивились на нас просто як на партнерів по спарингу — потренуються, ще подражнять, але серйозніше ставляться тільки до старшаків. Із наших пацанів ніхто ще жодної дівчини не мав. Ніхто ніколи не мав, так що навіть і не намагався триндіти про це. Тому треба було це питання якось вирішувати, не було чого лямку тягнути. Тренування — це добре, базар — теж добре, але без дівчини нема шансів бути крутим. Без власної дівахи ти — просто дитина, хоча в тебе вже й борода росте.
Адже борода росте, а решта — лише туфта: лизатися і все таке. Коли я на базарі розглядав ті цікаві карти, то чітко усвідомив, що в цьому житті я ще чогось, по суті, не тямлю. І без цього толком нічого не буде. Хоча, по правді, трошки було лячно. З книжки «Ім’ям кохання»[2], яку батьки заховали так, що я випадково міг би знайти без труднощів, я зрозумів, що тут усе серйозно і непросто, і навіть святобливо. Хоча в книжці були цитати з «Маніфесту комуністичної партії», все одно там і без Бога були святі речі. Там усе було зовсім по-іншому, ніж у картах. У них усе виглядало хоч і непросто, але розклади були дорослі. А книжка писала, що дівчина, яка була зваблена і занадто рано почала стосунки, потім може потрапити під вплив випадкових чоловіків, а часта зміна партнерів, може призвести до виникнення раку шийки матки.
2
«Ім’ям кохання» — книга латиського сексолога-психотерапевта Яніса Залітіса про сексуальне виховання молодої сім’ї, цілі і методи. 1981 рік.