Моніка слухала мене уважно, однак нічого не говорила. Потім мене обійняла, притулилась, і ми крокували разом, поки мені від тої доброти прийшла думка завітати у піцерію. Вирішив побенкетувати на гроші, що залишились після дантиста. На бульварі відкрили нову справжню італійську піцерію. Bella Italia. Вона не тільки нова, по правді, вона — перша і єдина, справжня.
Перегортаю меню, і майже нічого не розумію там. Там мідії, анчоуси, маслини, паприка, різні сири, а ще, язик не повертається вимовити — артишоки. Серйозно, якісь там арт-шоки. Сидиш і радієш, тепер буде класно, тепер як замовимо… Головне, що я сюди її запросив і я мушу замовляти, чи не так? Можливо, що й ні, не знаю. Моніка теж не дуже кумекає, що це за штуки. Каже — ти привів сюди, сам і вибирай. Хоча з іншого боку, великого вибору не було: лише дві-три найдешевші піци, ціна яких починається з п’яти літів. Ви вважаєте, що там було тісто, кетчуп і кавальчики ковбаски, посипані сиром?
Ні. Там було щось… таке, що я мусив у меню поглянути ще раз.
Там були анчоуси. Виявилось, що це зовсім не схоже ні на качку, ні на те, що ми уявляли. Це — такі рибки.
Піца з рибками — щось абсолютно незвичне в моєму житті, але я вдаю, що все нормально. І навіть той, солоний, гострий, стягуючий рот смак — теж абсолютно нормально: це ж італійська піца. Хто тут не знає, які мають бути справжні італійські піци з анчоусами? Я її замовив, щоб Моніка спробувала нові смаки. Тільки коли ми вийшли звідти, тоді потрохи несміливо почали визнавати, що нам ці піци смакували не дуже.
Дивна піцерія, вона була геть справжньою, а до справжнього ми якось не звикли. Ми навіть не бажаємо визнати, що зазвичай в наших руках бувають підробки. В нас не лише піци шяуляйські, але й всі шмотки з дошитими етикетками, касети всі переписані, а ми вдаємо, що все тут гаразд. Немов діти; беремо палицю — і це може бути й мечем, і конем, і чарівною паличкою. Ми чарівники. А Моніка взагалі каже, що все тут несправжнє, а справжнє те, чого ми не бачимо. Я чомусь подумав, що це схоже на «Ідіота» Достоєвського. Читаю, читаю, може, й нічого. Здається, що той князь Мишкін поруч з іншими виглядає диваком, а навколо нього, як і в нас тут: різні інтриги, бардак, скандали. Він один говорить те, що думає, він не бреше, хоча решті важко повірити в це, так само як і мені. Корочє, він настільки справжній, як я й казав — ми до такого не звикли. Та є одна річ: мені здається, для того щоб казати те, що думаєш, і бути собою, треба бути страшенно зрілим, знати, чого хочеш від життя, що можеш, а чого ні, і треба мати самовпевненість.
Та коли ти втрапляєш кудись уперше, звідки візьметься та самовпевненість… З першого погляду здавалось, що бути таким простим — зовсім просто, а насправді — ніфіга. Треба бути страшенно крутим, щоб могти говорити правду. Я вважаю, що той Мишкін — справжній молодець, спочатку він бабок не мав, у справах не тямив, та, по суті, він все розумів правильно, і всі почали йому вірити. Я тепер почуваюсь схоже — грошей нема, а дівчина є, і мені здається, що багато витрат тут не потрібно.
Однак найбільший прикол, коли я читав цю книгу, якби це сказати: читаю-читаю, і тут бах — починається кіно. Серйозно, таке почуття, що вже не читаю, навіть не відчуваю, як гортаю сторінки, просто дивлюсь кіно. Здається, що сиджу на лавці поруч з тим Мишкіним, усе чую і все бачу. Я зовсім загубився у часі, начебто відключився від реального життя. Там, у тому XIX столітті, було дуже класно. Я серйозно. «А пам’ятаєш, Моніко, як вони там сиділи на лавці і з’ясовували, хто кого кохає по-справжньому, а хто — з жалю». «Пам’ятаю», — відповідає Моніка, і ми одне за одним починаємо розкручувати тему про те, котру той Мишкін кохає більше? Імовірно, обох, але по-різному? Може, й інакше, але котру більш правдиво або сильніше? Він, мабуть, Настю пошкодував, але шкода було й Аглаї. Можливо, кохав усіх однаково — зі всієї сили. Він не може інакше — кохати одну більше, а іншу менше. Для нього всі люди добрі, але нещасні. А може, він жодної не кохав, якщо всіх — однаково? Може, й не однаково, одну кохав як жінку, а другу — як наївне дівча? Або сам кохав не як чоловік, а як дитина або як мученик.