Різні клопоти почались значно швидше, ніж ми прийшли в той готель. У готель «Шяуляй» неповнолітніх не заселяють — я подзвонив, щоб спитати. Підозрюю, що коли б ми подалися до приватного, то заселили би без питань, але Моніка чомусь ламається щодо того готелю «Томас».
Я переговорив з Саулюнею, він теж може мені послугу зробити — чи просто так я гасав разом з ним польськими полями, втікаючи від розгніваних продавців. Його матір працювала в готелі, і навіть того дня, коли нам було потрібно. Ціну загнули, як для іноземців, але тут не той випадок, щоб торгуватися. А кімната, звичайно, була далеко не така, які ми бачимо по тєліку про закордонні готелі. Навіть порівняно з нашою квартирою вона мала жалюгідний вигляд. Крісла, столик, покривала — все здавалось однолітками моїх батьків.
Зрештою, не жити ми сюди перебралися, прийшли тільки на конгрес, на одну ніч, бо великого вибору не було, чи не так? Ні, не так!
— Це тут… — розкриває рота Моніка, коли побачила кімнату.
— Тут, а що?
— Тобто це та кімната, яку ти замовив?
— Ні, це кімната, яку мені дали, коли я попросив. Я не замовляв саме цю кімнату, її мені дали.
— Тут можна якусь хворобу підчепити…
— Моніко, ми разом вирішили, що підемо саме у цей готель. У «Томас» ти не схотіла, бо він у Південному, ще хтось побачить, упізнає. А тут — аж чотирнадцять поверхів, ціле місто як на долоні, романтика. Ось, свічки, ми погасимо світло, лише тіні будуть стрибати…
— Сам ти тінь. Добре, що я чисте простирадло зі собою взяла.
Я вже промовчав щодо того простирадла, не хотів усе зіпсувати своїми коментарями. Тільки подумав, що коли ми тинялися парками біля гірки Салдуве, там простирадла були зайві. Мені здавалося, що вона не кохає більше мене по-справжньому, — зникла та спонтанність, яка була нашою щирістю, а тепер все стало обмірковано. А може, все навпаки? Вона, мабуть, подумала — а раптом там будуть брудні ліжка? Якщо так, то я на них кохатися не буду, кину собі в торбу простирадло про всяк випадок. Значить, вона бажала зі мною кохатися, якщо подумала про це. Та нехай, мабуть, все тут нормально з тим простирадлом. Окрім простирадла, вона ще дістала колоду карт, фіолетову свічку і кавальчик бурштину. Я більше не бажав з’ясовувати, що це, кинув між іншим — а навіщо тут ці карти?
— Раптом не матимемо чим зайнятися, — усміхається вона хитро.
Тут можна дещо опустити, оскільки всім і так зрозуміло, чим ми займалися на тому простирадлі. Я випробував презики, які купив у кіоску. Вирішив, що треба заощадити. Готель, вино, свічки, все таке — трошки набігає. Попросив продавчиню дати мені найкращі. Як виявилось, вони були з кульками. Моніка аж підскочила, коли відчула ті кульки. Відчуваю, що їй повсюди тут таргани ввижалися.
— Що ти надів?
— Презерватив.
— Чуєш, мені такий не подобається.
Я міг би піти і розбомбити той кіоск. Ну що за гівно вони тулять.
Що тут за кульки, коли я просив кращого. Ну що за корова та продавчиня?! Я навмисно купляв у кіоску біля бібліотеки Вишинського, в тому, який під сходами, а над ним ще висить великий трикутник з емблемою Саюдіса. Я йшов до бібліотеки замінити книжки, а там під тою емблемою від Саюдіса вже нічого не залишилось — пхають такий самий товар, як у всіх: губну помаду та різну гумку. Я подумав, що тут совісні люди працюють.
Імовірно, я би пішов з’ясовувати з ними стосунки, якби не мав зі собою ще пару дюрексів. У кіоску я взяв лише, щоб спробувати, а запасний план в мене завжди є.
У ту ніч ми тріпалися ледь не до ранку. Пляшка вина спорожніла, а потім ще й вивітрилась з голови, особливо, коли біля першої години подзвонила її подруга і сказала, що її батьки телефонували пару разів, але та якось примудрилась їм позаливати, що Моніка не може підійти до телефону. Молодець діваха, та її подруга.
Моніка каже, що я добрий до неї. А яким ще я маю бути? Я ж хочу, щоб вона була зі мною. Я вважаю: коли когось б’єш, той від тебе тікає. Ну, може, тільки собака не тікає. Якби я хотів собаку, я б його собі купив. Моніка каже, що я навіть не уявляю, яка вона щаслива у цьому засраному готелі. Її батьки весь час вимагають звітів, де і з ким вона була, кожного разу вона повинна повертатися вчасно додому, а коли запізнюється, вони горлопанять, що нікуди не випустять, що вона волоцюга, і все таке.
Мені аж кров закипала, коли я її слухав. Недарма я обмірковував можливість спустити колесо в машині її батька перед тим, як піти до готелю, щоб він не надумав погнати посеред ночі за Монікою до її подружки. Зараз майже жалкую, що цього не зробив.