Головне, що я важливий для Моніки. Я про це роздумував, коли лежав і дивився звисока, як зникає удалечині світло, яке деінде світило з вікон будинків посеред ночі. А Моніка, окрім музикалки, ще бігала на факультатив англійської, їздила верхи, відвідувала різні шкільні гуртки для активістів, щоб організовувати різні заходи, відвідувала бозна-які клуби з гороскопами чи ще чимось. Я вже не міг з тим усім розібратися, а ще знаходила час і для мене. Думаю, це означає, що я важливий для неї. Це добре, коли вона так повсюди бігає, то може сказати батькам, що знаходиться десь там, коли насправді вона зі мною. Тепер вона дістала якусь мазючку і втирає у мої синці, що залишались після тренувань. Не порівняти з тим, як би це робила мама. Коли б робила мама, мабуть, мене б це дратувало, а тут здавалося, ніби вона бажає своє тепло втерти в мене.
Щодо гороскопів, то ними тепер обклалися всі. Коли зустрічаються, замість «привіт» питають, чи ти читав сьогоднішній гороскоп? Якось Моніка розповіла, що ходила до ворожки. Коли згоріла моя свічка, вона запалила свою фіолетову. Не уявляю, де вона таку надибала. Вона довго вдивлялась у полум’я і мовчки крутила між пальцями кавальчик бурштину. Потім поклала його на карту, начебто на червову даму. Я запитав, про що вона думає? Ні про що, відповідає. Помовчала і згодом каже: «Я твоя, а ти мій». Сказала так, дивлячись мені прямо в очі й задула свічку. Потім обійняла мене з усмішкою. У кімнаті було ясно і без свічок, оскільки місяць сяяв надзвичайно яскраво. Я намагався ще щось запитати, але вона лежала тихо, даючи зрозуміти, що час спати.
Ця вся історія з бурштином мені здалася підозрілою, але нехай — все було просто супер. Тому нема чого тут скиглити з різними питаннями. Ми дрімали в кімнаті готелю одне на одному, і більше нічого не було потрібно. А ще все місто простягалося перед нами, як на долоні: і Шяуляйський костел, і напірна башта… Мабуть, так високо я ще ніколи не забирався, єдине, колись у парку піднявся на чортовому колесі. І тут на такій висоті ми були разом з Монікою, яка досі здавалася мені шалено вродливою. Що довше я її знав і спостерігав за нею, то більше вона мені нагадувала кішку: кожен її крок, поворот голови, хода. Її характер теж був схожий на кицьчин — вона нічого не скаже й не зробить з того, що ти очікуєш, але прогнати її ти не змозі. Є така котяча магія, яка діє набагато краще, ніж НЛО.
Тепер всі кинулися на різні чари, екстрасенсів і НЛО. Навіть Мінде десь запропастився, слухає дивну музику — як почав з Брюса Лі, то не годен зупинитися. Він мені розповів, що ходив на концерт у «Галерею під сходами», там справжні індуси справжню індуську музику грали, каже, що від неї реально дах зносить. Дав мені компакт-диск послухати. Я спробував, але не знаю, мені та музика чомусь трохи жахливою здалась. Насправді мені від неї аж мурашки по спині побігли. Досить з мене і читання. Коли прочитав кілька уривків з Біблії, потім її відкривав і після того, як вчительці за неї відчитався. Там зовсім інші речі, ніж просто молитви, катехизм, які я прочитав до Першого причастя. Місцями текст той самий, але зміст трохи інакший. Можна казати, що не так задовбує своєю простотою і явним повчанням. Біблія розповідає історії, а Христос був нормальним пацаном, справжнім, і міг бути різним, як і людина. Подобався він мені, здавався своїм.
Я собі читав, і зовсім не задля батьків Моніки. Читання не входить у список речей, якими пишаються батьки. Батьки зазвичай хочуть, щоб дитина щось робила, що можна гостям показати. Не будеш же хвалитися: а моя дитина читає. Інші будуть вважати, що це якась хвороба, якось підозріло — у ліжку валяється ледар з книжкою в руках, знайшли чим вихвалятися. Та ще й вірші читає. Вірші читати гарно тоді, коли дитина ходить до садочка. Маленький, ще дурненький, сипле віршиками мов горохом, а коли вже підріс і лежить собі на дивані, то нехай читає щось корисне, щоб більше дізнався та навчився.
А після цієї ночі я дізнався одну просту річ — коли скласти всі кав’ярні з морозивом, піцерії, театри і дюрекси з аптеки докупи, а ще плюс готель з вином і свічками, то ясно як день, що без додаткового підробітку далі буде зле. А взимку ми взагалі нікуди не виберемося, і це означає, що будемо сидіти кожен у себе вдома і читати книжки. Як я зрозумів, Мінде тепер теж нічого не мутить: щоб почати щось, у нього немає бабла. Хіба би десь позичив. Але як мені ліньки тягати знов повні торби з пачками смальцю, не те слово. Хоча тепер холодно і свята не за горами, пачки смальцю пішли би. Але як би це пояснити… Я почувався трохи іншим, ніж тоді. Можливо, таке стається, коли цілий Шяуляй бачиш з чотирнадцятого поверху? Можливо, саме тоді щось змінюється.